знайомство сібіл вейн з доріаном відбулося

Скорочено – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ. Краса юнака надзвичайна. Голуорд не хоче, щоб лорд Генрі бачив Доріана, бо лорд Генрі з його цинічним та парадоксальним мисленням дуже погано на всіх впливає. Але зустріч лорда з юнаком все ж сталася – якраз у майстерні художника. Генрі каже юнакові, що цінувати треба тільки юність та красу. Доріан у розпачі: його краса зав’яне!

Залишиться тільки на портреті! О, якби портрет. Від художника Доріан одержує свій портрет, який займає почесне місце у його колекції красивих речей. З часом юнак починає все більше спілкуватися з лордом Генрі. Доріан розповідає лордові про своє перше кохання. Лорд висміює думки про те, що кохання може бути вічним, або хоч би досить тривалим. Вірність, мовляв, просто летаргія звички та брак уяви. Але коли Доріан веде до театру лорда Генрі та Безіла, їх прикро вражає бліда та неприродна гра Сібіл. Вистава безнадійно провалилася. Що ж сталося? До зустрічі з Греєм Сібіл жила тільки мистецтвом. Та ось покохала – щиро та віддано. А мистецтво – лише бліда тінь кохання. Вона не може вже грати на сцені, вона хоче тільки справжніх почуттів. Грей відштовхує дівчину, не зважаючи на її благання. Вона вже не збуджує його уяви. Коли Доріан повернувся додому після блукань нічним Лондоном, він побачив, що вираз обличчя на портреті змінився: біля уст з’явилася складка жорстокості. Невже справдилося його бажання?

За кожен гріх, що вчинить Доріан, лягатиме пляма ганьби на портрет… Що в душі – те на портреті. Юнак жахнувся. Він вирішує повернутися до Сібіл, але пізно: дівчина наклала на себе руки. Лорд Генрі втішає юнака: ця дівчина майже не жила, бо вона була тільки сопілкою для п’єс Шекспіра. Коли не жила, то й не померла. Треба шукати нових пригод, нових почуттів. Доріан відчуває, що згоден з лордом. Досить каяття!

Він буде вічно вродливий, вічно дужий. А портрет… Портрет він сховає у маленькій окремій кімнаті. Підступний приятель продовжує розбещувати Доріана. Лорд дає йому книжку про пригоди якогось молодого парижанина, що, так би мовити, подорожував усіма шляхами гріхів світу. Книга зачарувала Доріана. Він почав вести безчесне життя, спілкувався із загадковими темними особами, божевільна жага насолоди гнала його до неймовірних та огидних пригод, але у суспільстві не могли повірити, що він такий ниций та сластолюбний, бо незворушна ясність його обличчя доводила, що він невинний. Ніхто ж не знав, що портрет у кімнаті ставав дедалі огиднішим, він уже викликав відразу у того єдиного чоловіка, що міг його бачити, – у самого Доріана. Але й світським життям той вічний юнак не збирався нехтувати, він улаштовував обіди, куди запрошував шанованих гостей та славетних музик. Усе було дуже вишукане, навіть бездоганне: срібло, посуд, скатертини, екзотичні квіти, витвори мистецтва. Відразу можна було відчути, що людина, мешкаючи у цьому будинку, поклоняється Красі. Одягався Доріан як справжній денді, усі інші чепуруни намагалися наслідувати його, але він залишався неперевершеним. Доріан Грей у житті сповідував новий гедонізм – вміння насолоджуватися, розкошувати кожною миттю життя, не засмучуючи себе ніякими самозапереченнями, ніякими докорами сумління. Доріан вивчав дію на людей таємничих трав, збирав екзотичні музичні інструменти та коштовне каміння – усе це давало йому чуттєву насолоду, таку ж, як і під час вештань по наймерзенніших кублах Лондона. Але іноді ним оволодівав холодний жах. Він кидав веселощі та мчав упевнитися, що у таємну кімнату ніхто не зазирнув. Що ніхто не побачив того клятого портрета!

Дехто із шляхетних людей почав обминати його. Жінки, що кохали його до безтями, знехтувавши пристойністю та громадською думкою, блідли з сорому, як тільки Доріан Грей входив до кімнати. Цьому вічному юнакові вже виповнялося тридцять вісім років. Напередодні дня народження, дев’ятого листопада, до нього завітав Безіл Голуорд, автор портрета, щоб попрощатися перед від’їздом до Парижа і розпитати свого колишнього друга про ті чутки, що нагромаджуються навколо його імені. Кажуть, що спілкування з Доріаном руйнує долі чоловіків та жінок. Але ж художник знає, що нечиста душа відбивається у зовнішності. А за зовнішністю Доріана ніяк не можна сказатти, що він зіпсований, розпусний та безчесний. Спливав час. Не вбивство художника пригнічувало Доріана – смерть душі у власному тілі засмучувала його. Грей сам спалив валізу та пальто вбитого, щоб ніхто не здогадався про вбивство. Але душа, душа… Грей навіть намагався зробити щось добре, але це було тільки лицемірством. Нарешті він вирішив знищити портрет. Схопив ножа (того ж, яким убив художника) та встромив його в портрет. Почувся передсмертний крик та глухий стукіт. Люди, що прийшли нагору, побачили портрет господаря – в усьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі з ножем у грудях лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі. Весь у зморшках, змарнілий, аж погляд вернуло. І лише побачивши персні у нього на пальцях, слуги упізнали, хто це. Скорочено – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ. Related posts: Скорочено “Портрет Доріана Грея” Уайльда У сонячний літній день талановитий живописець Безіл Холлуорда приймає в своїй майстерні старого друга лорда Генрі Уоттона – естета-епікурейця, “Принца Парадоксу”, за визначенням одного з персонажів. В останньому легко можна впізнати добре знайомі сучасникам риси. Роман-символ Оскара Вайльда “Портрет Доріана Грея” І. Англійський письменник Оскар Уайльд – теоретик “чистого мистецтва”. 1. Життя О. Уайльда – найяскравіший приклад боротьби зі зльотами і падіннями. 2. Філософія, створена О. Уайльдом. ІІ. “Портрет Доріана Грея” – роман-символ. 1. Проблематика роману О. Вайльда “Портрет Доріана Грея” Англійський письменник, поет, драматург Оскар Вайльд прожив недовге і трагічне життя. Його творчість найбільш повно й талановито відбиває художньо-філософську течію – естетизм, яка виникла в Англії в 70-90 роках XІX століття. Поборники естетизму відстоювали принципи. Проблематика роману Оскара Вайльда “Портрет Доріана Грея” Англійський письменник, поет, драматург Оскар Вайльд прожив недовге і трагічне життя. Його творчість найбільш повно й талановито відбиває художньо-філософську течію – естетизм, яка виникла в Англії в 70- 90 роках XIX століття. Поборники естетизму відстоювали. Чи можна вважати “аморальною” книгою роман “Портрет Доріана Грея”? (Твір-роздум) Е. ЗОЛЯ, О. ВАЙЛЬД 10 клас РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ Е. ЗОЛЯ, О. ВАЙЛЬД Чи можна вважати “аморальною” книгою роман “Портрет Доріана Грея”?

(Твір-роздум) Я вважаю, що книгу Оскара Вайльда “Портрет Доріана Грея” не можна відносити ні до моральних, ні. Історія життя Доріана Грея (за романом О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”) Оскар Вайльд – англійський письменник, відомий перш за все як “теоретик “чистого мистецтва”, “мистецтва заради мистецтва”. Він був надзвичайно обдарованою людиною, написав чимало творів, різноманітних за жанрами: оповідання, романи, комедії. “Я вклав свій геній у. Утілення різних форм естетизму в образах Безіла Холлуорда, лорда Генрі та Доріана Грея (за романом О. Уайльда “Портрет Доріана Грея”) УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 КЛАС ІI семестр 3. РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ УРОК № 64 Тема. Утілення різних форм естетизму в образах Безіла Холлуорда, лорда Генрі та Доріана Грея (за романом О. Уайльда “Портрет Доріана. Своєрідність теми кохання в романі О. Вайльда “Портрет Доріана Грея” На любові тримається весь світ. Ф. Шиллер Кохання!

Велике, найпрекрасніше почуття, що його дано людині. В ім’я кохання здійснюється все найкраще, найвагоміше на землі: будуються міста, долаються найвищі гірські вершили, з’являються прекрасні, неповторні витвори мистецтва. Контрольна робота “Творчість О. Уайльда. Роман “Портрет Доріана Грея”” СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ АВТОРСЬКІ УРОКИ РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ УРОК № 34 Тема. Контрольна робота “Творчість О. Уайльда. Роман “Портрет Доріана Грея”” Мета: перевірити рівень засвоєння учнями вивченого матеріалу; поглиблювати навички самостійної роботи;. Специфіка вирішення теми кохання у романі О. Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Символіка образів твору. (РМ) Дискусія “Чи можна вважати “Портрет Доріана Грея” “моральною” або “аморальною” книгою?” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 КЛАС ІI семестр 3. РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ УРОКИ № 66-67 Тема. Специфіка вирішення теми кохання у романі О. Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Символіка образів твору. (РМ) Дискусія “Чи можна вважати. Конфлікт краси й моралі в творі О. Уайльда “Портрет Доріана Грея” Можна не довіряти афоризмам, але вислів.- Е. Екзюпері “Усі ми родом із нашого дитинства” підтверджений усім життя Оскара Уайльда. Батьківський будинок у Дубліні був відкритий для європейських знаменитостей і відзначався вільними на той час. Філософсько-естетичні та моральні проблеми роману Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” Роман “Портрет Доріана Грея” О. Уайльдом був написаний у 1891 році. Цейтвір є філософсько-естетичною концепцією світосприйняття автора. Найбільш повно вона розкривається в передмові, де сконцентровано двадцять п’ять афоризмів. Передмова і сам зміст роману складають своєрідний. Образ Доріана Грея Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів. Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, що проходить наскрізь через весь роман. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем. Риси інтелектуального роману у творі Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” Багатьом роман Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” видається незрозумілим. Звісно, до недавнього часу творчість письменника інтерпретували не зовсім адекватно: естетизм літературознавці розглядали як явище чуже, більше того – аморальне. Між тим, творчість Оскара Уальда, проаналізована. Співвідношення краси й моралі у романі Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” Проблема співвідношення краси й моралі становить ядро роману Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Що таке насолода в житті людини, яке значення має краса, яка краса, зовнішня чи внутрішня, важливіша: ці питання важким тягарем лягли. Філософсько-естетичні проблеми роману Оскара Вайльда “Портрет Доріана Грея” За всім його манірним хизуванням стояла серйозна філософія і крилося глибоке й просте серце поета. Ле-Гальєн про Оскара Вайльда Роман Оскара Вайльда – унікальна річ. Ще ніколи в житті мені не доводилося так часто не. ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ – ОСКАР ВАЙЛЬД Роман Сонячного літнього дня у студію до талановитого художника Безіла Голуорда завітав друг – лорд Генрі Уоттон. Безіл розповів, що працює тепер над портретом дуже вродливого двадцятирічного юнака, Доріана Грея, чия краса захопила художника, примусила. Філософські та моральні проблеми в романі “Портрет Доріана Грея” Одного разу в майстерні свого приятеля Оскар Уайльд побачив натурника, котрий уразив його досконалістю своєї зовнішності. Письменник вигукнув: “Який жаль, що і йому не минути старості з усією її потворністю!” У відповідь художник йому сказав. Чи можна вважати книгу “Портрет Доріана Грея” аморальною?

Оскар Уайльд – відомий письменник, який порушує у своїх творах досить складні філософсько-етичні і моральні проблеми. Одним з найвідоміших його творів є роман “Портрет Доріана Грея”, написаний у 1890 році. Цю книгу деякі люди вважають. Люди, які оточують Доріана Грея Здавалося б, парадоксальну думку про мистецтво вклав О. Вайльд в уста одно­го з героїв свого роману лорда Генрі: “Мистецтво не впливає на діяльність люди­ни, – навпаки, воно паралізує прагнення діяти”. Проте створений талантом ху­дожника Безіла. Філософські та моральні проблеми в романі Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” Одного разу в майстерні свого приятеля Оскар Уайльд побачив натурника, котрий уразив його досконалістю своєї зовнішності. Письменник вигукнув: “Який жаль, що і йому не минути старості з усією її потворністю!”. У відповідь художник йому сказав. О. Уайльд. Роман “Портрет Доріана Грея”. Образ головного героя СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ АВТОРСЬКІ УРОКИ РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ УРОК № 32 Тема. О. Уайльд. Роман “Портрет Доріана Грея”. Образ головного героя Мета: поглибити знання учнів про зміст роману; допомогти зрозуміти образ головного. Сюжет – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ ОСКАР УАЙЛЬД (1854-1900) ” ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ Сюжет Роман Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грєя” своєю довершеністю нагадує витончені витвори мистецтва – еллінську амфору чи японську вазу. “Пробуючи вбити свою совість, Доріан Грей убиває себе” (за твором О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”) У творчому доробку письменника О. Вайльда є чимало різноманітних за жанрами творів: це і комедії, і казки для дітей, і поезії. І звичайно ж, О. Вайльд відомий як письменник-романіст. У 1890 році він написав один. Філософські та моральні проблеми у романі Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” Одного разу в майстерні свого приятеля Оскар Уайльд побачив натурника, котрий уразив його досконалістю своєї зовнішності. Письменник вигукнув: “Який жаль, що і йому не минути старості з усією її потворністю!” У відповідь художник йому сказав. Проблема співвідношення естетики й етики – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ ОСКАР УАЙЛЬД (1854-1900) ” ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ Проблема співвідношення естетики й етики Роман “Портрет Доріана Грея” сприймався сучасниками переважно як проповідь естетського імморалізму2, у цьому ж. Естетизм і роман Уайльда – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ ОСКАР УАЙЛЬД (1854-1900) ” ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ Естетизм і роман Уайльда З-поміж усіх творів О. Уайльда принципи естетизму найкраще проявилися в інтелектуальному романі “Портрет Доріана Грея”. Оскар Уайльд. “Портрет Доріана Грея” ОСКАР УАЙЛЬД 10 клас ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОСКАР УАЙЛЬД Оскар Уайльд. “Портрет Доріана Грея” Прекрасне – це сила Морального добра Голсуорсі Я вчився у музичній школі і дотепер люблю слухати класичну музику. Наприклад, етюди Шопена. Образи твору О. Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Риси інтелектуального роману СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ АВТОРСЬКІ УРОКИ РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ УРОК № 33 Тема. Образи твору О. Уайльда “Портрет Доріана Грея”. Риси інтелектуального роману Мета: допомогти учням зрозуміти сутність образів роману; засвоїти поняття “інтелектуальна. Смерть душі фізична смерть самого Доріана Грея Якщо до твору брати епіграф, то варто було б звернутися до рядків вірша відо­мого поета М. Заболоцького: Душа обязана трудиться И день и ночь, и день и ночь. Що таке груд?

Це творення. І якщо. Еволюція Доріана Ґрея - Англія - РОМАН ХІХ СТ. Усі уроки зарубіжної літератури 10 клас II семестр - Профільний рівень + рівень стандарту - 2018. Мета — формувати компетентності: предметні (знання особливостей перебігу літературного процесу ХІХ ст.; розуміння значення творчого доробку О. Уайльда для розвитку сучасного роману; знання особливостей розв'язання питання про сенс краси в романі “Портрет Доріана Ґрея”; розуміння філософсько-естетичної проблематики, значення системи образів для розкриття ідейного задуму твору; знання причин та наслідків змін у світогляді Доріана Ґрея; уміння аналізувати образи героїв літературного твору; аналітичне мислення; культуру мовлення; творчі здібності; естетичний смак); ключові (уміння вчитися: навички самостійної роботи; пізнавальну активність; комунікативну: навички спілкування в парі, колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційну: уміння визначати роль деталі в тексті; навички роботи з книгою; загальнокультурну: толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих, свідоме ставлення до моральності; читацькі інтереси; гуманістичний світогляд). Учитель. Доріан Ґрей — юнак, наділений неймовірною вродою. Потрапляючи під уплив ідей нового гедонізму, які проповідує лорд Генрі, він присвячує своє життя насолоді й пороку. Це фігура подвійна: у Доріані поєднані тонкий естет і навіть романтик із порочним, безжальним злочинцем і розпусником. Ці дві протилежні сторони його характеру перебувають у постійній боротьбі. Це провина чи біда героя? На це запитання ми спробуємо сьогодні відповісти. Примітка. Форма роботи “Порушена послідовність” спрямована на перевірку знання учнями художнього тексту. Цитати з тексту літературного твору виписано на окремих картках. Учні мають розкласти їх у правильній послідовності подій, що відбуваються у творі. · Як ви вважаєте, чому доля до певного часу ніби оберігає Доріана, і йому так довго все сходить з рук?

(Кожна людина має право на другий шанс, але Доріан не скористався ним. Декілька разів він приймав рішення і обіцяв самому собі змінити своє життя. Йому подобалось те, що він робить, адже мета його життя полягала в розвитку власного “я”. Доля карає тих, хто недбало використовує безцінний дар життя.) Примітка. Учитель тільки ставить запитання, не озвучує кількість сходинок та їхні умовні назви: цю інформацію наведено для полегшення орієнтування педагога. · Лорд Генрі якось сказав Доріанові, що справжня таємниця щастя — у пошуку краси. Чому цей шлях не зробив Доріана щасливим? (Потрібно усвідомлювати мету своїх пошуків. Доріан не знайшов краси: вона відсутня там, де він її шукав. Краса не у відчуттях, не в насолоді й навіть не у мистецтві. Красу слід шукати в людині.) — Образ Доріана Ґрея в романі долає певні етапи розвитку. Спочатку натурник постає перед нами щирим і відкритим юнаком, потім поступово потрапляє під згубний уплив ідей лорда Генрі, але намагається їм протистояти. Переламним моментом у розвитку образу головного героя твору є смерть Сібіл Вейн, яка, на думку Доріана Ґрея, єдина могла не спокуситися розмовами лорда. Після її смерті Доріан Ґрей стає свідомим провідником ідей Генрі Воттона, власноруч реалізує провідні засади його філософії. Він поширює ці ідеї на оточуючих, отруюючи певну частину молоді, і на його боці вагомий доказ — його краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний спосіб життя, йому довіряють, оскільки обличчя його чисте та спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск. Отруюючи ідеями лорда Генрі оточуючих, Доріан Ґрей скалічує життя багатьох. Так само він руйнує власну душу. Примітка. Стратегія “Дискусійна сітка Елвермана” (“Сітка Елвермана”, “Таблиця Елвермана”, “Павутиння дискусій”) спрямована на формування в учнів уміння всебічно аналізувати запропоновану проблему (тему), організовувати коректну дискусію й формувати чітку позицію щодо обговорюваної проблеми (теми) на рівні дібраних аргументів. Проблему слід сформулювати так, щоб учні мали змогу розв’язати її, навівши однакову кількість аргументів та контраргументів. Цю роботу можна організувати в парах або групах, а результати обговорювати всім класом. Для всіх : повторити вивчене за підручником та опорними конспектами; знайти в романі О. Уайльда “Портрет Доріана Ґрея” елементи фантастичного, образи-символи. Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту. Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд. Pоль фантастики й символіка у романі “Портрет Доріана Ґрея”. Традиції та новаторство О. Уайльда в жанрі роману. Переклади О. Уайльда українською. Місце роману у світовій літературі - Англія - РОМАН ХІХ СТ. Усі уроки зарубіжної літератури 10 клас II семестр - Профільний рівень + рівень стандарту - 2018. Мета — формувати компетентності: предметні (знання особливостей перебігу літературного процесу ХІХ ст.; розуміння значення творчого доробку О. Уайльда для розвитку сучасного роману; знання особливостей розв'язання питання про сенс краси в романі “Портрет Доріана Ґрея”; розуміння філософсько-естетичної проблематики, значення системи образів, елементів фантастики й символіки для розкриття ідейного задуму твору; уміння оперувати термінами модернізм, символізм, імпресіонізм; уміння аналізувати композицію та зміст літературного твору; аналітичне мислення; культуру мовлення; творчі здібності; естетичний смак); ключові (уміння вчитися: навички самостійної роботи; пізнавальну активність; комунікативну: навички роботи в парі й колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; загальнокультурну: прагнення зрозуміти світ довкола себе; прагнення літературної освіченості; почуття справедливості й відповідальності за свої вчинки). — Уведення фантастичного елемента є важливим для ідейно-художнього задуму твору. Розгляньмо докладніше фантастичне й символічне в романі О. Уайльда “Портрет Доріана Ґрея”. Фантастичний предмет. Дивовижний портрет, який дає змогу Доріанові залишатися молодим і прекрасним; усі погані вчинки, злі наміри й гидкі думки відбиваються на полотні, а не на тілі героя. Знайомство З ЦИМ предметом. Уже перший погляд на портрет справляє на героїв неоднозначне враження, уже тоді вони відчувають його незрозумілий уплив. Гріховна мить. Маючи слабкий характер, головний герой не в змозі протистояти спокусі, що постала перед ним: “ Якби портрет міг змінюватись, а я повік лишався б таким, як зараз!

”. Занепад героя. Угода із фантастичним предметом зрештою спричиняє деградацію героя. Доріан Ґрей не звертає уваги на аморальність і жахливість своєї поведінки, що дедалі гіршає й егоїстичнішає. Тепер він любить тільки себе. Але він переходить межу, коли знущається над Сібіл Вейн, а ще гірше стає, коли він радіє з приводу смерті Джеймса, брата Сібіл. Доріан згубно впливає на усіх, хто з ним спілкується. І зрештою стається страшне вбивство колись найкращого й найближчого наставника — Безіла Голворда. Згодом Доріан знищує портрет, тим самим перериваючи надприродне життя душі в портреті, водночас убиваючи себе, перетворюючись на потвору. Значення фантастики В межах провідної ідеї твору. Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан назавжди залишається прекрасним і незмінним. Портрет та натурник міняються місцями: портрет стає внутрішнім змістом, а Доріан — досконалою оболонкою. Портрет наштовхує на думку про те, що існує згубний уплив гедоністичних ідей, що нехтування внутрішнім на користь зовнішнього, перевага зовнішньої краси над внутрішнім світом має трагічні наслідки. Отже, фантастичний елемент відіграв основну роль у розв’язанні головного конфлікту твору — краси й моралі. Образи-символи роману. Доріан Ґрей — це втілення вічної молодості; Безіл символізує служіння мистецтву; лорд Генрі є виразником ідей гедонізму; актриса Сібіл уособлює театральність життя; портрет — символ прихованого, душі (якою вона може бути насправді, якщо людина відчуває безкарність). Висновок. Метафора портрета — провідна в романі. Це метафора душі героя, його “моральний щоденник”. Фантастичний образ портрета-сумління, портрета-душі стає певною мірою реальним, оскільки герой упізнає в зображеному себе справжнього. Отже, елемент фантастики (портрет) відіграє особливу роль у розв’язанні головного конфлікту роману — конфлікту краси й моралі. Модернізм у літературі — явище в літературі кінця XIX — початку XX ст., що характеризується відходом від класичного роману на користь пошуку нового стилю й радикальним переглядом літературних форм; є частиною загального напряму в мистецтві — модернізму (від латин. modernus — сучасний, недавній). Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 1870-х pp., а в українській літературі поширилася на початку XX ст.; провідною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Імпресіонізм — течія модернізму, що характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистих вражень та спостережень, мінливих, миттєвих відчуттів та переживань. ■ Портрет набув символічного значення: він став виявом сутності, зобразити яку, утілити у конкретну форму лише інтуїтивно міг справжній митець. ■ Композиція спрямована не на дії, не на безпосереднє зображення життя та його пояснення, а на відмінності у сприйнятті дійсності різними персонажами. — Перша спроба перекладу роману “Портрет Доріана Ґрея” належить українському письменникові так званого розстріляного Відродження Валер’янові Петровичу Підмогильному, який працював над українською версією твору, перебуваючи у засланні в Соловецькому таборі особливого призначення. Рукопис перекладу, однак, не зберігся, адже 1937 р. письменника розстріляли. Також є інформація про те, що “Книгоспілка” мала намір видати роман, але не встигла здійснити свій задум до початку репресій 1930-х рр., коли кількість видань українською значно скоротилася. Нова спроба видати роман друком відбулася аж за чверть століття. Перебуваючи в ув’язненні, Ростислав Іванович Доценко переклав твір українською. Оприлюднити перше українське видання О. Уайльда йому вдалося 1968 р. у Києві, за що його “ ледь не завернули назад у братню табірну Мордовію ”. 2007 року у статті “Оскар Вайлд на тлі українських сюжетів” Максим Віталійович Стріха назвав переклад Р. І. Доценка “ віртуозним ” та “ найбільшою подією української вайлдіани ” (перевидано 2004, 2004, 2006, 2009, 2012, 2014, 2015). — “Портрет Доріана Ґрея” має численні паралелі з творами світової літератури як за сюжетом, так і за розкриттям глобальних проблем життя людини. Фантастичний сюжет, коли герой дістає за допомогою темних сил довголіття, молодість, багатство або славу, досить поширений у літературі. Появі Доріана Ґрея передували твори англійського романтика Чарльза Метюріна, відомі Уайльду за родинними переказами (він був дядьком матері). Його роман “Мелмот Блукач” (1820) — це історія про угоду з дияволом заради вічного життя. Німецький літератор. Шаміссо у повісті- казці “Історія Петера Шлеміля” (1814) описав продаж героєм заради успіху власної тіні дияволу. Подібні ситуації є у творах Е. Т Гофмана, Е По, Р. Л. Стівенсона. Роман Ж.-К. Гюїсманса “Навпаки” (1884) згадано у творі Уайльда як книгу, за допомогою якої лорд Генрі “отруїв” Доріана. Герой твору, молодий аристократ Жан дез Ессент, улаштував собі життя “навпаки” загальноприйнятому, відгородившись від цілого світу. Його купання у витончених пахощах, кохання в екзотичних рослинах нагадують життя не лише Доріана Ґрея, а й Уайльда. Герої обох романів сповідують імпресіоністичний принцип “усе — у враженні”. На уламках старого світу вони створюють новий світ краси, що є вищою за мораль, а тому їм “усе дозволено”. Заради оригінального враження, свіжих відчуттів вони ладні на все, навіть на вбивство. До цих творів можна додати повість М Гоголя “Портрет”. Уайльд добре знав і високо цінував творчість М Гоголя, близьку йому тяжінням до фантастики та гротеску. У ХХ ст. уайльдівські проблеми постали ще гостріше, особливо в тих країнах, де забороняли вільну думку, переслідували власну позицію та свободу творчості. Саме думки Уайльда про мистецтво, придушене ідеологією, знаходимо у творах М. О. Булгакова (“Майстер і Маргарита”), Винниченка (“чорна пантера і білий медвідь”) та ін. Оскар Уайльд — одна з найколоритніших постатей світової культури. На вівтар мистецтва він поклав не тільки свій талант, а й своє життя, підкоривши його естетичним теоріям. як лікар- експериментатор випробовує на собі нові ліки, так і Уайльд прожив життя під гаслом естетизму й гедонізму. Але душа — не вигадка, мистецтво — не розвага, життя — не експеримент. “Принц парадокса” своїм життям і своїми творами дав людству важливі моральні уроки. І це, мабуть, найпарадоксальніший парадокс письменника. Випереджальне (групове ; 4 домашні групи): повторити характеристику образів (образи розподіляє вчитель) за правилами рольової гри “Перевтілення” (образи для характеристики: Жульєн Сорель, Емма Боварі, Родіон Раскольников, Доріан Ґрей). Оскар Уайльд — Портрет Доріана Грея (скорочено) Стислий переказ, виклад змісту скорочено. Сонячного літнього дня у студію до талановитого художника Безіла Голуорда завітав друг — лорд Генрі Уоттон. Безіл розповів, що працює тепер над портретом дуже вродливого двадцятирічного юнака, Доріана Грея, чия краса захопила художника, примусила змінити стиль, відкрила новий метод творчості. Лорд Генрі вражено подивився на ще незакінчений портрет і виказав бажання познайомитися з Доріаном. Це не викликало захвату в господаря, бо лорд Генрі мав репутацію "принца парадоксу", людини, яка осміює загальновизнані цінності, знущається із сучасної моральності, тому, на думку Безіла, міг погано вплинути на юнака. Однак у цей момент слуга доповів, що Доріан Грей прийшов і чекає у студії. Безіл змушений був представити його лорду Генрі. Лорд Генрі дуже сподобався Доріану, він ніколи ще не зустрічав людей з таким парадоксальним мисленням. На своє запитання, чи справді лорд Генрі має на людей поганий вплив, Доріан почув таке: "Доброго впливу на людину взагалі не існує. тому що впливати на когось — означає віддавати власну душу. Людина вже не думає своїх власних думок, не запалюється своїми природними пристрастями. І чесноти вона переймає від інших і. гріхи запозичує. Мета життя реалізувати власне "я". На думку лорда Генрі, основа моралі — страх перед суспільством, а основа й таємниця релігії — страх перед Богом. Безіл бачив, що від цих розмов вираз обличчя Доріана змінився, але він так заглибився у свою роботу, що не усвідомив значення того виразу. А лорд Генрі вів далі: ". найхоробріший з нас боїться самого себе. Самозречення. і досі калічить нам життя. Єдиний засіб позбутися спокуси — піддатися їй. Згрішивши, ми покінчуємо з гріхом, бо вже чинячи гріх,— людина очищається. Найбільші гріхи світу чиняться в людському мозкові, і тільки в мозкові". Доріан був приголомшений. Він не знав, що сказати, але відчував потребу знайти якусь відповідь. Утім, вирішив він, мабуть, краще не думати про це. "Хвилин десять він стояв непорушно, з напіврозтуленими устами і незвичним блиском в очах. Він неясно усвідомлював, що у ньому збудилися зовсім нові думки й чуття. Але йому здавалося, що вони підіймаються з глибин його єства, а не привнесені ззовні". Слова лорда Генрі торкнулися якихось потаємних струн душі Доріана. Так бентежила його музика, але її вплив був менш виразний. Лорд Генрі стежив за Доріаном із ледь помітним усміхом, він "пустив свої стріли навмання" і сам був вражений дією, яку справили на юнака його слова. Безіл Голуорд не зрозумів значення цієї мовчанки, він прагнув тільки передати вираз обличчя натурника, і це захопило його. Раптом Доріан скрикнув, що не може більше стояти, бо у майстерні страшна задуха, треба вийти на повітря. Безіл вибачився перед Доріаном за те, що за роботою позабув про все, порадив не вірити жодному компліменту, який говорив лорд Генрі, хоча і не чув нічого з їхньої бесіди. Доріан відповів, що лорд Генрі не улещував його комплементами, "можливо, тому я й не вірю жодному його слову". Але лорд Генрі був переконаний, що Доріан повірив усім його словам. Звернувшись до Безіла з проханням розпорядитися принести прохолодні напої, "чогось із полуничним соком", лорд Генрі виходить услід за Доріаном у садок. Там, у садку, серед квітучих кущів бузку, аромат яких "спрагло, наче вино, пив" Доріан, лорд Генрі виклав теорію "нового гедонізму": "Юність — це єдина річ у світі, що варто мати!", "Краса є прояв Генія, навіть вище за Генія", "Краса — це поза всякими сумнівами. Їй дано божественне право на верховенство. Справжня тайна життя — це видиме, а не невидиме. Розкошуйте часом, доки юні! Не легковажте золотою своєю порою, прислухаючись до нудних базік. покладаючи своє життя заради неуків, нездар і нікчем. Живіть своїм життям!

Тим чудовим життям, що у вас є!

Нічого не променіть, шукайте завжди нових вражень. І не бійтесь нічого. Світ належить вам на короткий час. Наша молодість ніколи не повертається. З роками ми вироджуємося у бридких маріонеток, переслідуваних пам'яттю пристрастей, що їх ми занадто боялися, і гострих спокус, що їм не наважувалися піддатися. Нічого чисто немає в світі, крім юності!". Доріан зачудовано слухав. Бузкова гілка впала з його руки, він дивися, як бджола підлетіла до маленьких квіточок і "вирушила у мандри овальною зоряною китицею", потім вона вилетіла й полетіла до квітки берізки, яку "немов стрепенуло і стебельце плавно колихнулося", коли вона "заповзла у барвисту трубку". Ці спостереження за бджолою повернули його до буденності, відсунули нові думки й відчуття, які бентежили і лякали. Завдяки проповідям лорда Генрі й прекрасному портрету Безіла Голуорда Доріан Грей уперше усвідомив свою вроду та її швидкоплинність. Доріан відчув розчарування, йому було шкода своєї краси. Дивлячись на портрет, він сказав, що було б добре, якби старішав портрет, а він сам повік залишався молодим. Безіл, розчулений цими словами, подарував портрет Доріану. Лорд Генрі став залучати юнака до світського життя, навчаючи його насолоджуватися "земним існуванням!". Родич лорда Генрі — лорд Фермон — розповів тому історію походження Доріана, Мати Доріана всупереч сімейним традиціям пов'язала свою долю з простим офіцером. Дід Доріана по матері доклав певних зусиль, аби розірвати цей шлюб: незабаром Доріанового батька вбили на дуелі, яку підбурив його тесть. Мати ненадовго пережила чоловіка, ранню смерть її Доріан переживав тяжко. Лорду Генрі Доріан здався цікавим "матеріалом" для психологічного експерименту. Доріан закохався у сімнадцятирічну Сібіл Вейн, актрису одного з другорядних лондонських театрів. Він був вражений її талановитою грою у п'єсах Шекспіра. Сібіл палко покохала Доріана, який здався їй реальним взірцем краси, "чудовим принцем", що виник із її дівочих мрій. Однак це не завадило їй приховати від Доріана сімейну таємницю: і Сібіл, і її брат Джеймс — позашлюбні діти, бо свого часу їхня мати палко кохала одного аристократа. Доріан сприймав Сібіл як живе втілення краси й талановитості, і в його уяві вона уособила й Офелію, і Дездемону, і всі прекрасні жіночі образи, створені у мистецтві. Сібіл, навпаки, прагнула бачити у Доріані реальну людину, яка здатна на реальні почуття й вчинки. Доріан говорив із Сібіл про ідеальне кохання, вона — про шлюб. Доріан і Сібіл заручаються. Наступного дня після заручення Доріаи, аби познайомити з майбутньою дружиною і похвалитися її талантом, запросив Безіла і лорда Генрі на виставу з участю Сібіл, де вона мала грати роль Джульєти. Ні Безіл, ні лорд Генрі не схвалювали намір Доріна одружитися, але на запрошення відгукнулися. Однак того вечора Сібіл грала бездарно, бо її захопили реальні почуття, мистецтво більше не цікавило її. Друзі Доріана були розчаровані. Вони навіть недосиділи до кінця вистави, хоча кожен із них на свій кшталт намагався зменшити розчарування Доріана: лорд Генрі — парадоксальним кепкуванням, Безіл — співчуттям. Після вистави Доріан зайшов у кімнату до Сібіл. Та не заперечувала, що грала погано, і пояснила, що до зустрічі з ним щиро вірила у реальність тих почуттів, які зображувала на сцені, бо не знала нічого, крім мистецтва. Але тепер вона спізнала справжні почуття і вважала, що грати їх на сцені, то зневага до кохання, яке палало у її серці. Доріан не хотів слухати таких слів, сказав, що вона вбила його кохання. Сібіл молила не кидати її, але він був невблаганний. Усю ніч Доріан блукав вулицями Лондона, повернувшись додому, випадково глянув на свій портрет. Жах охопив юнака, коли він помітив, що портрет змінився: "жорстокі зморшки з'явилися біля рота". Доріан намагався переконати себе, що то йому тільки мариться, але пригадав свої слова у студії Безіла і зрозумів: відтепер усі його пристрасті й гріхи відбиватимуться на портреті. Доріан вирішив більше не грішити, позбутися впливу лорда Генрі і знов повернутися до Сібіл. Він написав їй листа, але вранці отримав звістку, що Сібіл пішла з життя. Лорд Генрі довідався про це з ранкових газет, написав Доріану, аби той ні з ким не бачився, доки він не прийде. Спочатку Доріан болісно сприйняв звістку про самогубство Сібіл, винуватив себе у її смерті. Лорд Генрі був заклопотаний лише тим, аби Доріана "не вплутали у слідство", бо "у нас, у Лондоні, люди ще надто забобонні". Він переконував Доріана, що "не треба брати цього надто близько до серця. Краще їдьмо зі мною на обід", до опери, де можна знайти "кілька цікавих жінок". Доріан наче не чув його, пригадував свою закоханість у Сібіл, своє рішення повернутися до неї. Але у цій палкій промові було більше не каяття, а страху, що "ніщо тепер не зможе втримати від падіння", тому кінець того монологу був несподіваний, але логічний з точки зору Доріана: "Вона не мала права вбивати себе! Це егоїстично!" Лорд Генрі зрозумів: Доріан прагне позбутися відчуття моральної відповідальності за смерть дівчини, тому став переконувати, що шлюб із Сібіл був би невдалий, бо "жінка може зробити мужчину праведником" лише у один спосіб — позбавивши його будь-якого інтересу до життя. Доріан втішився тими міркуваннями, поклавши всю відповідальність за смерть Сібіл на долю: ". я вважав за обов'язок одружитися. І не моя провина, коли ця страшна трагедія перешкодила мені вчинити те, що належало". Він запитав у лорда Генрі, чому "ця трагедія" не мучить його так пекуче, як би він хотів, невже він зовсім не має серця? Йому "здається все це дивною розв'язкою дивної п'єси". Лорд Генрі відчував. гостру насолоду, граючи на "неусвідомлепому самолюбстві" Доріана, і пояснив, що "реальні трагедії стаються в неартистичній формі", "їм бракує вишуканості", тому вони викликають огиду. На думку лорда Генрі, Доріан мав почуватися щасливим, бо дівчина покохала його так, що. надала перевагу смерті перед життям без його кохання. У смерті Сібіл, провадив далі лорд Генрі, є щось прекрасне, і він "радий жити у вік, коли трапляються таки дива". Нехай Доріан вважає, що Сібіл зіграла свою останню роль. Доріан надовго замислився, потім сказав, що лорд Генрі допоміг йому зрозуміти себе самого, бо він відчував усе те, але побоювався тих відчуттів. Вони більше ніколи не говоритимуть про цю смерть, бо то було незрівнянне переживання і більш нічого, вирішив Доріан. АНГЛІЯ. 1854-1900. Оскар Фінґал О’Флаерті Вілс Уайльд народився 16 жовтня 1854 р. в м. Дубліні (Ірландія) у родині відомого лікаря-окуліста. В одинадцять років хлопчика віддали до дублінської школи, а після її закінчення — до Трініті-коледжу Святої Трійці, який О. Уайльд закінчив із золотою медаллю за блискучі знання з давньогрецької літератури. Відзнака дала змогу вступити до найпрестижнішого закладу Європи — Оксфордського університету. 17 жовтня 1874 р. він приїхав до Оксфорда. Майбутній письменник став членом елітного клубу знавців мистецтва. Отримавши в 1878 р. ступінь бакалавра мистецтв, він почав самостійне життя в м. Лондоні. Перша збірка віршів «Поезії» вийшла друком 1881 р. Однак надалі О. Уайльд практично відмовився від віршування. Проте до молодого поета прийшла слава, про нього дізналися в Парижі, навіть запросили до Америки, де протягом 1882-1883 рр. він читав лекції, пропагуючи естетизм — новий філософський та літературний напрям. У 1880-х роках відбулося становлення О. Уайльда як журналіста, критика, есеїста, прозаїка, драматурга, майстра усної бесіди. Перші прозові твори — оповідання й есе — побачили світ у 1887 р. Оповідання «Злочин лорда Артура Севіла», «Узірцевий мільйонер», «Кентервільський привид» були першими прикладами втілення його теорії естетизму у творчості. Нового звучання проблемі призначення краси в житті людини додали казки зі збірок «Щасливий принц та інші казки» (1888), «Гранатовий будиночок» (1891). Того ж року з’явилася книжка статей та діалогів «Задуми» і роман «Портрет Доріана Ґрея». У 1890-х роках письменник створив драматургічні твори «Саломея» (1893), «Ідеальний чоловік» (1895), «Як важливо бути серйозним» (1899), сценічний успіх яких зробив його багатим. Сучасники називали О. Уайльда «королем естетів» або «принцом парадоксів», наслідуючи його смаки, манери, захоплення. Однак вони не пробачили йому яскравої індивідуальності, оригінальності мислення, критики загальноприйнятих правил. «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ҐРЕЯ». Ідейно-естетичні погляди митця. До історії зарубіжної літератури О. Уайльд увійшов як представник естетизму — своєрідного філософсько-естетичного напряму наприкінці XIX ст. Головним для прихильників естетизму був культ краси. Першими, хто проголосив мистецтво та красу явищами самоцінними, стали французькі романтики та символісти — Т. Готьє, Ж. де Нерваль, П. Борель, Ш. Бодлер. Захоплення античністю, критичне ставлення до загальноприйнятих істин, обожнювання прекрасного в усіх його проявах — усе це об’єднувало французьких представників «чистого мистецтва» з англійськими естетами. Свою естетичну теорію О. Уайльд виклав у книжці «Задуми» (1891), зокрема в трактаті «Занепад мистецтва брехні», побудованому у формі діалогу. Щодо зіставлення мистецтва й моралі письменник мав особливу позицію. Поширюючи думку про самодостатність мистецтва, він заперечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори: «Немає книжок моральних або аморальних. Є книжки, добре написані або погано написані. От і все»; «Митець не має етичних уподобань». Такі висловлювання дали підстави для звинувачення письменника в аморальності. Але потрібно врахувати прагнення естета до епатажу (скандальних вчинків) і парадоксів (заперечення загальноприйнятих норм, ідей, позицій). О. Уайльд відхиляв не мораль узагалі, а банальне розуміння моральних настанов. Цю думку він обстоює у своїх творах, зокрема в оповіданні «Злочин Артура Севіла» (1887). Яскравим прикладом того, що проблеми морального життя людини не були байдужими письменникові, є його казки. Естетизм автора в казках «Хлопчик-Зірка», «Щасливий принц», «Відданий друг», «Соловей і троянда» (1888), «Рибалка та його душа» (1891) наповнений справжньою, нештучною моральністю, яка утверджує взаємодопомогу, любов і відданість. Протягом життя О. Уайльд любив вишукані речі й красиве життя. Коли він одружився з Констанцією Ллойд на початку 1880-х років, дім Уайльдів перетворився на естетичний салон, де бували відомі люди, зокрема французька актриса Сара Бернар, письменники Марк Твен, Дж. Рескін,. Суїнберн та ін. Наслідуючи естетизм чоловіка, Констанція Уайльд щомісяця виходила до гостей у новому вбранні, яке символізувало різні епохи мистецтва: античність, середньовіччя, Відродження та ін. Пізніше, коли зірка слави О. Уайльда стала ще яскравішою, він наповнив свій будинок на Тайт-стріт у Лондоні старовинними гобеленами, срібним посудом, антикварними книжками. Наприкінці 1890-х років митець майже перестав писати й повністю занурився у світське життя. Його смаки, манери, захоплення, навіть стиль одягу наслідували сучасники. Він забув про свої колишні костюми й став носити сюртуки, рединготи, циліндри. Коштовні прикраси вибирав залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залишалася лише свіжа квітка у петельці — орхідея, гвоздика чи лілея. О. Уайльд мав чимало прихильників, але не менше було й ворогів. Настрої публіки виявилися мінливими. Спочатку цензура заборонила драму «Саломея» як аморальну. Потім щодо письменника розпочався судовий процес. Він подав позов до суду на лорда Куїнсберрі, який письмово образив його. Але на лаву підсудних потрапив сам О. Уайльд, який унаслідок хитрої гри лорда став відповідачем. Судовий процес викликав гучний резонанс. Знайшлося чимало свідків аморального, антисуспільного життя О. Уайльда, які виступили в суді. 25 травня 1895 р. «короля естетів» засудили на два роки ув’язнення. Після того перед митцем зачинилися всі двері Англії. Сім’я та друзі зреклися його. Журнали не друкували його творів, книжки вилучали з бібліотек, і він вимушений був залишити Англію. Самотній та забутий, О. Уайльд провів останні роки життя у Франції. Проблема краси й моралі в романі «Портрет Доріана Ґрея». У романі найповніше виявився естетичний ідеал О. Уайльда: абсолютизація творчості та творчої особистості, протиставлення внутрішнього світу людини грубій, знедуховленій дійсності, проголошення насолоди як сенсу буття (гедонізм). Проблему зіставлення естетичних норм з етичними законами суспільства письменник зробив головною. Вона порушена вже в передмові до роману, а потім це питання досліджено на прикладі художнього експерименту над життям головного героя — Доріана Ґрея. Передмова до роману містить 25 афоризмів, які декларують естетичну програму автора: «Митець — творець прекрасного», «Справжніми обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу» 1 та ін. Автор поставив свого героя Доріана Ґрея в надзвичайну ситуацію: йому даровані вічна молодість і краса, а старіє та стає чимдалі жахливішим лише його зображення на портреті. Багатий вродливий юнак поринув у вир насолод услід за своїм наставником — лордом Генрі Воттоном, який підказав ідею вічної молодості, милуючись портретом Доріана в майстерні художника Безіла Голворда. Художник, уражений чистотою юного Ґрея, відтворив у портреті свої мрії, почуття, бачення краси, «самого себе». Прекрасний витвір мистецтва ввібрав душу митця, здатну впливати й підкоряти інших. Але Доріана Ґрея привабили не почуття Безіла, а ідеї лорда Генрі, на переконання якого людина повинна не довіряти мистецтву, не вчитися краси в нього, а самостійно шукати її в житті: «Впливати на когось — це означає віддавати комусь власну душу. Людина вже не захоплюється своїми природними пристрастями. І чесноти вона переймає від інших, і гріхи, — коли є така річ, як гріх, — запозичує. Мета життя — розвиток власного “я”. Повністю реалізувати своє єство — ось для чого існує кожен із нас». Між художником і лордом розгортається битва за душу та красу юнака, перемогу в якій на перших же сторінках роману отримує лорд Генрі, мабуть, тому, що його слова були дуже переконливими. «Прекрасне в житті — це насолода почуттів, — навчав злий геній Доріана, — треба лише дати вияв кожному почуттю, утілити кожну мрію». «Єдиний спосіб позбутися спокуси — піддатися їй» — цей улюблений парадокс О. Уайльда озвучує саме лорд Генрі. Доріан Ґрей пішов за своїм новим учителем без тривалих вагань, промінявши власну душу на пошук вічної насолоди. Засобами фантастики автор матеріалізував слова юнака: «Якби це я міг залишитися завжди молодим, а старішав — портрет!

За це. за це. я віддав би все!» І портрет, створений Безілом, узяв на себе й тягар часу, і моральну відповідальність за спрагу гострих відчуттів. Першою даниною гедонізму Доріана Ґрея стала Сібіл Вейн, яка вразила естетичні почуття героя незвичайним талантом актриси. Але кохання швидко минуло, коли Сібіл, закохавшись в юного красеня, не змогла більше вдавати кохання на сцені. Не отримавши насолоди від вистави, Доріан Ґрей грубо відштовхнув дівчину не тільки від себе, а й від життя — вона отруїлася. Це був перший злочин, який відобразився на портреті. Спочатку він злякав Доріана, його мучило сумління, але егоїзм і гедонізм перемогли: він сховав портрет і почав нове життя — без докорів совісті й вагань. Це нове життя було подвійним. На людях Ґрей був блискучим денді, кумиром молоді, що наслідувала його манери, стиль, висловлювання. Любов до краси проявилась у збиранні коштовних речей, які милували його естетичний зір, слух, нюх. Жадібний до нових незвичайних вражень, юнак не старів, умеблював свій дім з великою пишністю та смаком, зібрав колекцію старовинних гобеленів і рідкісних парфумів, коштовного каміння та екзотичних музичних інструментів. В описах інтер’єру О. Уайльд утілив одну з ознак естетизму — декоративність — увагу до зовні ефектних і живописних речей, які прикрашають саму людину та її помешкання. «Цілий рік Доріан усе збирав найдобірніші зразки тканин і вишивок. Мав він чудовий муслін із Делі — з гарно витканими візерунками із золотого пальмового листя й райдужних крилець жуків; газ із Дакки, через свою прозорість знаний на всьому Сході під назвами “ткане повітря”, “водяний струмінь”, “вечірня роса”, книжки в оправі з брунастого атласу або красивого блакитного єдвабу 1, затканого французькими ліліями, птахами й іншими образками. » Герой роману ніби замкнений у межах кімнат, скринь, флаконів. Жодного пейзажу, жодного подиху свіжого повітря — лише кімнати, стіни, гобелени, парфуми. Це світ мертвої, штучної краси, позбавленої реальності й моралі. Доріанові невдовзі стало мало вишуканих речей та салонного життя. Від світських салонів він перейшов до брудних притонів, опіумних курилень. Але не тільки бажання насолоди жене його в бруд, а постійний страх, що хто-небудь побачить портрет. Першому, кому Ґрей відкрив таємницю портрета, був Безіл. Уражений спотворенням витвору, художник закликає Доріана звернутися з проханням про каяття до Бога, але той не зглянувся на його благання. Натомість Безіл отримав він нього ніж у шию. Цей злочин спричинив інший. Удаючись до шантажу, Ґрей примушує колишнього приятеля — хіміка Алана Кемпбела — знищити тіло художника. Свідків і доказів злочинцю допомогла позбутися доля: Алан наклав на себе руки, а Безіла ніхто не розшукував, бо він збирався їхати до Парижа. Лише раз у житті Доріана Ґрея знаряддя помсти в образі моряка Джеймса Вейна промайнуло зовсім поруч. Двічі Джеймс намагався помститися за сестру, але першого разу його ввела в оману зовнішність Доріана, а вдруге — сліпа куля рикошетом улучила в нього самого, коли він на полюванні цілився у свого ворога. У 1848 р. в Лондоні було засноване «Братство прерафаелітів», учасниками якого стали художники. Х. Хант, Дж. Е. Міллес,. Ґабріель Россетті. Це об’єднання проіснувало майже десять років. Молоді художники кинули виклик загальноприйнятим поглядам і принципам мистецтва живопису. Вони намагалися наблизитися до найкращих ідеалів минулого — Середньовіччя й раннього Відродження до появи Рафаеля. Прерафаеліти вивчали творчу манеру видатних італійських майстрів пензля, писали свої картини на вологому білому полотні всупереч загальноприйнятому в англійському мистецтві тяжінню до коричневих фарб. Перші роботи прерафаелітів критики, зокрема Ч. Діккенс, не сприйняли. Однак відомий критик Дж. Рескін виступив на їхній захист. Саме завдяки йому живописці-новатори здобули численних шанувальників, особливо із середніх верств Центральної та Північної Англії. Для творчої манери прерафаелітів характерні правдивість, точність малюнка, увага до деталей. Художники полюбляли вишукану символіку квітів, що разом з яскравими фарбами та дивовижними пейзажами давала можливість відчути простір, навіювала романтичні настрої. Відділивши від краси її духовну сутність, Доріан Ґрей став потворним символом «нового гедонізму», до якого закликав лорд генрі, — учення, що утверджувало насолоду як вищий сенс буття. Сам герой нарешті зрозумів, до чого призвело нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живому тілі». руйнівні сили, які впустив у свою душу доріан Ґрей, знищили, урешті-решт, і його тіло: коли він кинувся з ножем на портрет, то вбив самого себе. Портрет — головний символ роману. Портрет Доріана Ґрея, створений художником Безілом Голвордом, є багатозначним символом. Це символ справжнього мистецтва, яке виявляє не тільки зовнішнє, а й глибоко приховане, змальовує людську душу, навіть незалежно від волі митця. З іншого боку, портрет — це віддзеркалення внутрішнього життя героя, його вад, аморальності, злочинів. Портрет, як магічне дзеркало, відображає сутність буття, його світлі й темні ознаки. Водночас портрет свідчить про невмирущість краси мистецтва. Визначивши хворобу, показавши всі вади людської душі, портрет після смерті Доріана Ґрея, який усвідомив хибність бездушного життя, знову засяяв вічною красою. отже, справжня краса здатна відроджуватися знову. Заперечивши мораль у мистецтві, у своїх афоризмах, О. Уайльд фактично довів у романі, що сила мистецтва виявляє жахливі наслідки аморальності, показує людині саму себе справжню. Тож мораль і мистецтво тісно пов’язані: мистецтво слугує утвердженню моралі в житті, за допомогою краси має допомогти духовному прозрінню людини. Особливості стилю. О. Уайльд відкрив новий період роману. Тяжіння до розкриття складних філософських проблем, розумові рефлексії героїв та автора, зображення протиборства ідей є ознаками інтелектуального роману, який набув розвитку у XX ст. У романі «Портрет Доріана Ґрея» пересікаються різні погляди на мистецтво, його природу й мету. Ці точки зору уособлюють естет-художник Безіл і гедоніст лорд Генрі. Але особливість їхніх суперечок полягає в тому, що вони, відстоюючи засади естетизму, борються не один з одним, а разом проти загальноприйнятого, усталеного, традиційного погляду на мистецтво, життя та мораль. Думку про самодостатність мистецтва стверджує художник, який відчуває красу, творить її, віддає їй свою душу. Лорд Генрі проповідує насолоду від життя й мистецтва. Практичне втілення естетичних ідей у життя уособлює доріан Ґрей. Бездумне наслідування ідей, як і одягу чи модних аксесуарів, завжди небезпечне. Пам’ятаючи про парадоксальне мислення о. Уайльда, можна припустити, що життя доріана Ґрея — це не тільки заперечення зв’язків мистецтва з моральними принципами, як доводив естетизм, а й доказ основної ідеї письменника про розвиток мистецтва за власними законами, які не збігаються із законами життя. Ідеолог Генрі Воттон не робить нічого аморального, власне, естетизм — це не шлях до злочину. Фантастичний поворот сюжету доводить хибність позиції Доріана Ґрея, який естетичними ідеями виправдовує власні злочини. «Портрет Доріана Ґрея» перегукується з повістю О. де Бальзака «Шагренева шкіра» (1831). Головні герої обох творів були залежними від наділених фантастичною силою предметів — портрета й шагреневої шкіри, які фіксували їхні бажання та вчинки. Саме ця наочність морального падіння зробила нестерпним їхнє життя та призвела до загибелі. О. де Бальзака більше приваблювало дослідження психології людини в умовах буржуазного середовища, а О. Уайльда — інтелектуальне осмислення людського буття та ролі мистецтва в ньому. У повісті М. Гоголя «Портрет» (1842) теж ідеться про сутність мистецтва й призначення митця. М. Гоголь своєрідно вирішує цю проблему — через зв’язок мистецтва й Бога. На його думку, художник має особливу місію — утілювати на своїх полотнах Божий задум. О. Уайльд збагатив світову романну традицію не тільки новими проблемами, а й незвичайними шляхами їхнього вирішення. Парадоксальність мислення письменника поширилася на зображення естетичних проблем та їхнє етичне осмислення. Балансування на межі звичайного й незвичайного, усталеного та зухвалого дало змогу авторові привернути увагу публіки до таких питань, які здавалися давно вирішеними. Окрім інтелектуалізму, роман О. Уайльда виокремлюється нетрадиційною поетикою, що свідчить про появу модернізму — нового художнього напряму, що відрізнявся від реалізму. У романі О. Уайльда порушено межу між дійсним і фантастичним, об’єктивним і суб’єктивним, свідомим і несвідомим. Зміни на портреті відтворюють духовний стан героя, а не його зовнішність. У зображенні автора світ почуттів, вражень, насолод виявляється більш значущим, аніж реальний світ. Нерідко читач втрачає відчуття того, де герой мислить, а де марить, занурюється в химерні мрії. Існування Доріана Ґрея перетворюється на вигадане уявою життя, жахливість якого доводять ганебні вчинки героя. У центрі роману постає особистість. Дослідження її психології становить основну мету автора. О. Уайльд використовує імпресіоністичний стиль, фіксуючи непомітні, на перший погляд, порухи людського серця. У процесі становлення Доріана Ґрея важливе все: не тільки те, що він побачив і почув, а навіть натяки, окремі враження, настрої та асоціації. Героя поступово захоплює стихія власних почуттів, з яких він робить культ. Письменник майстерно відтворює моральну деградацію героя. Урешті-решт, він не може вже дивитися на портрет — свою грішну душу. Ранній модернізм був тісно пов’язаний із романтизмом. У романі О. Уайльда відчувається відгомін романтичних традицій, але в парадоксальній інтерпретації. Герої шукають для себе нові ідеали, протиставлені реальній дійсності. Доріан Ґрей знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл — у творенні прекрасного, лорд Генрі — у вільному самовиявленні, Сібіл Вейн — у коханні. Усі вони так чи інакше прагнуть утекти у світ своїх уподобань. Однак якщо в романтичній літературі світ — жахливий, а романтичний ідеал — прекрасний, то в любителя парадоксів О. Уайльда немає певної визначеності. Особистість постає в нього в складному сплетінні протиріч, вирішити які не в змозі навіть саме життя. Роман О. Уайльда насичений різними, іноді суперечливими думками, образами, ідеями, які викликають у кожної людини власні асоціації, роздуми й настрої. Це створює ефекти плину свідомості «як вона є», що, за словами автора, «має полонити всю увагу». ОСКАР ВАЙЛЬД. Є митці, які, наче метеор, промайнуть край небосхилу і зникнуть, щоб потім залишитися в людській пам’яті яскравою зіркою. Саме таким був Оскар Вайльд: «Король життя», «Принц Парадокс», як називали його сучасники. Здається, саме його життя було ніби уособленням XIX ст. Недаремно й сам він вважав, що йому, дитині дев’ятнадцятого століття, в столітті новому, двадцятому, робити нічого. Коли друзі в його останній день народження, як годиться, побажали іменинникові довгих років життя, він посміхнувся і сказав: «Нашого століття я не переживу. Піду разом із ним. Ми були створені одне для одного, а майбутньому століттю я не зміг би дати нічого нового». Парадокс (від грец. paradoxos — «неочікуваний») — судження, що різко суперечить звичній логіці, але глибоке за значенням. Іноді парадокс формулюється у вигляді афоризму, має лаконічну, завершену за думкою форму. Парадокс, на відміну від афоризму, вражає несподіванкою, це завжди напівправда, і, за висловом О. Вайльда, це «краще з-поміж того, чого ми можемо досягти, оскільки абсолютної правди не існує взагалі». Народився Оскар Фінгал О’Флаерті Віллс Вайльд (таким було повне ім’я письменника) в Ірландії, у Дубліні, в родині відомого лікаря, батька сучасної отології (науки про хвороби вуха) сера Вільяма Вайльда. За успіхи в медицині той отримав титул баронета, а поміж його пацієнтів були особи королівської крові. До речі, сер Вільям Вайльд свого сина, майбутнього письменника, назвав Оскаром, бо саме таке ім’я мав його пацієнт — король Швеції. Мати Оскара, онука відомого англійського письменника Чарльза Метьюріна, була особою непересічною. Ця діячка ірландського національно-визвольного руху, поетеса та збирачка кельтського фольклору (як свого часу її видатні земляки Роберт Бернс і Вальтер Скотт) свій родовід виводила аж від великого Данте Аліґ’єрі! Тож дитинство майбутнього письменника було теж непересічним: цікаві пізнавальні подорожі з батьком по Ірландії (сер Вільям мав хобі — археологію), бурхливі зібрання шанувальників словесності в популярному літературному салоні його матері, навчання в одній із найкращих шкіл країни. А ще були листи матері, пересипані перлинками парадоксального гумору на кшталт: «Оскаре, любий мій хлопчику, не рви одягу, адже рваний одяг ще не є ознакою геніальності». Отже, «геніальність» майбутнього письменника програмувалася з дитинства. Щоправда, якраз про одяг юному Оскарові нагадувати було зайвим, оскільки його прискіплива й навіть перебільшена увага до своєї зовнішності стала легендарною. Він гарно вчився в школі, а дублінський коледж Трійці (знаменитий Трініті-коледж, де свого часу вчилися видатні письменники: Джонатан Свіфт, творець «Мандрів Гуллівера», Брем Стокер, автор роману про графа Дракулу, та ін.) закінчив із відзнакою. А потім було навчання в коледжі Св. Магдалини в Оксфорді. Успадкувавши від батька працелюбність, а від матері — вишуканий естетичний смак, Оскар Вайльд постійно здобував у конкурсах стипендії на подальше навчання (як у Трініті-коледжі, так і в Оксфорді), у такий спосіб позбавляючи батьків від суттєвих фінансових витрат на його навчання. Та й упродовж життя Оскар Вайльд постійно самовдосконалювався: багато читав, захоплювався історією мистецтва, добре орієнтувався у світовій літературі. Він вивчав і високо цінував народну пісенну творчість, зі знанням справи й глибокою повагою писав про художню майстерність Оноре де Бальзака, Льва Толстого й Федора Достоєвського. В Оксфорді О. Вайльд захопився античною літературою і культурою, італійським мистецтвом і блискучими лекціями Джона Рескіна про мистецтво. Саме під їхнім впливом майбутній письменник зацікавився ідеями естетичного руху, що сповідував необхідність відродження краси в повсякденному житті як засіб подолання практицизму буржуазного суспільства. Оксфорд на той час був своєрідним клубом аристократичної та заможної молоді. Щоб жити так, як жила оксфордська «золота молодь», Вайльд коштів не мав, тож він обрав шлях усамітнення й пошуку краси. Саме в Оксфорді Вайльд дебютував як письменник. Його збірка «Вірші» (1881) мала неабиякий успіх у читачів. Рання поезія Вайльда вишукано орнаментована, шліфована, у ній відчутний сильний вплив французького символізму. Приблизно в той самий час були написані також ліричні, піднесені за стилем і змістом казки «Щасливий принц», «Соловей і троянда», «Молодий король», які нині входять до кола улюбленого дитячого читання. Ще навчаючись в Оксфорді, Вайльд відвідав Грецію та Італію, колиску античної культури. Він був вражений красою цих країн, а надто — культурною спадщиною давнього світу. Тоді ж за поему «Равенна» він здобув престижну Ньюдигейтську грошову премію, що її у XVIII ст. заснував сер Роджер Ньюдигейт для студентів — переможців щорічного конкурсу поем Оксфордського університету. Свого часу цю премію одержав і Вайльдів кумир Джон Рескін, про якого згодом уже визнаний Вайльд сказав: «Завдяки магії своєї особистості та музиці своїх слів Рескін познайомив нас в Оксфорді з тим сп’янінням красою, яке становить таїну еллінського духу, і з тим пориванням до творчої сили, що становить таїну життя». Закінчивши Оксфордський університет (1879), Вайльд переїхав до Лондона. Квартира в богемному районі — убоге, погано вмебльоване приміщення — була для нього лише місцем ночівлі. Зате перший виїзд юнака у світ запам’ятався надовго. Річ у тім, що він став палким прихильником дендизму, тож свій вихідний костюм називав «другою після Лютера великою реформою»: короткий оксамитовий жакет, сорочка з м’якої тканини з відкидним коміром, довга краватка, атласні штани до коліна, шовкові панчохи, неглибокі туфлі зі срібними пряжками, на голові берет, лимонного кольору рукавички, а в руках — соняшник. І це в той час, коли традиційний одяг джентльмена був консервативним і підкреслено простим — чорний фрак! Тож письменник стає законодавцем моди: у пресі досить докладно описували його жилети, а крій його штанів іноді відсував на газетних шпальтах політичні новини. Він суворо дотримувався в житті свого ж естетичного принципу: «Потрібно або самому бути витвором мистецтва, або носити витвір мистецтва на собі». Заробляв на життя майбутній письменник газетними статтями. Але він уважав себе не журналістом, а вчителем естетики і скоро став уособленням естетизму. Карикатури на Вайльда постійно з’являлися в газетах, у деяких п’єсах його впізнавали в образах блазнів, а згаданий уже успіх його першої збірки пояснювали не якістю віршів, а славнозвісним беретом і карикатурами. Дендизм — побутове явище естетичного плану, відтворене в європейській літературі першої половини XIX ст. Виник в Англії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. як форма боротьби аристократії з енергійним наступом буржуазії у сфері побуту й світогляду. Прагненню буржуа дотримуватися усталених моральних норм і смаків дендизм протиставляв культ ексклюзивної особистості, ворожої усьому банальному, тривіальному, а дещо примітивному буржуазному комфорту — витончену вишуканість зовнішності, манер і обстановки. Представники дендизму заперечували спрощене розуміння цього терміна як такого собі «мистецтва зав’язувати краватку»: франтівства, надмірного прагнення до вишуканості в одязі. Дендизм являв собою цілий світогляд, головною в якому була ідея про природну нерівність людей у сфері витонченого. Політико-економічній перемозі буржуазії протиставлялась «естетична перемога» аристократів. Дендизм поширився Європою, ставши, наприклад, у Франції своєрідним «естетичним викликом» владі буржуа, а в Росії — військово-бюрократичному абсолютизму. Він привернув увагу письменників. Приміром, Стендаль у «Червоному і чорному» виводить тип російського денді, князя Коразова, який викладає Жульєну Сорелю правила «найвищого дендизму», які полягали в тому, щоб нічому не дивуватися; вражаючи несподіваністю, самому бути незворушним; іти геть, щойно досягнеш потрібного ефекту. До того ж Вайльдом почали «пригощати» відвідувачів аристократичних салонів: «Приходьте обов’язково, не пошкодуєте — сьогодні в нас обіцяв бути цей ірландський дотепник!». Однак гонорар за вже згадану збірку «Вірші» закінчився дуже швидко, працювати в газетах не хотілося, і «Принц Парадокс» погоджується на несподівану пропозицію одного лондонського театру. Цей театр поставив оперету, в одному з персонажів якої лондонці впізнавали самого дивака-естета Оскара Вайльда. Вистава у столиці Великої Британії стала надзвичайно популярною, і трупу запросили до Америки. Однак керівництво театру розуміло, що про естетизм за океаном нічого до ладу не знали, тому й не всі сюжетні ходи та жарти цієї вистави могли оцінити вповні. Ось тоді театр і запропонував письменникові поїхати до Америки, щоб прочитати там лекції з естетики, та ще й стати «живою ілюстрацією» до згаданої оперети. За свої вірші Вайльд був удостоєний почесного звання професора естетики, що й дало йому змогу виступати в ролі лектора в Новому Світі. «Чи не хочете чогось задекларувати?», — спитали його на митниці. «Нічого, — відповів майбутній лектор у своїй звичайній манері, — окрім своєї геніальності». Звісно, це було нескромно, але він анітрохи не перебільшував, адже вже перша лекція в Нью-Йорку («Ренесанс англійського мистецтва») зробила його знаменитим. «Ми марнуємо своє життя на пошуки його сенсу, — завершив свій виступ заокеанський естет. — Так ось запам’ятайте: сенс життя — у Мистецтві!». Зал вибухнув оплесками. А в Бостоні місцеві денді, кілька десятків студентів із Гарварду, перед виступом Оскара Вайльда прийшли до зали в смокінгах, бриджах, перуках із зеленими стрічками і з соняшниками в руках. Вони мали на меті ошелешити лектора, «скопіювавши» його манеру одягатися. Вайльд усе те побачив, але спокійнісінько вийшов на сцену і почав лекцію. А вже згодом кинув немов побіжний погляд на «американських денді» і виголосив із ледь прихованою іронією: «Я вперше благатиму Всевишнього звільнити мене від послідовників!». Однак найбільший успіх Вайльд-лектор мав у віддалених штатах, де промовця тоді могли просто пристрелити за те, що він повернувся спиною до зали. Натомість від Вайльда публіка була в захваті, особливо ж імпонувала людям здатність лондонського денді без пихи спілкуватися з простим народом: лісорубами, ковбоями, шахтарями. Одного разу гірники навіть запросили його на банкет. під землею, і він запрошення прийняв. І так запанібрата з простим людом спілкувався той самий Вайльд, який колись після постановки своєї п’єси вийшов на сцену лондонського театру з цигаркою в зубах і заявив шокованій аристократичній «шовково-діамантовій» публіці: «Я розумію, що з мого боку нечемно курити у вашій присутності. Але ж з вашого боку нечемно відволікати мене, коли я курю». Тож знамениті дендизм і снобізм Вайльда найпевніше були позою, своєрідним щитом, яким письменник прикривав вразливу душу. Естетизм виник в Англії наприкінці XIX ст., певною мірою як реакція на стриманий стиль вікторіанської доби. Філософським підґрунтям зародження таких поглядів була ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще від античних часів. Представники естетизму не лише вивищували мистецтво та проголошували його самоцінність, а й навіть розглядали його як первинне щодо життя. Естетизм був своєрідною противагою реалізмові, який орієнтував митців переважно на розв’язання соціальних проблем. На його формування вплинули філософські ідеї Джона Рескіна та Волтера Пейтера, а найяскравішим митцем-практиком був Оскар Вайльд. Теорію естетизму викладено в його книжці «Задуми» (1891), а діалогічний вступ до неї — «Занепад мистецтва брехні» — став маніфестом цього мистецького явища. У ньому йде суперечка двох персонажів про кризу в мистецтві та шляхи виходу з неї. Сиріл закликає повернутися до природи, наслідувати її в мистецтві. Натомість Вивіан заперечує правдивість реалістичних творів, вважає, що життя наслідує мистецтво. Мистецтво є самодостатнім і самоцінним естетичним явищем, яке не закорінене в дійсності і не несе в собі жодних моральних настанов. «Картина не має жодного іншого сенсу, крім власної краси», — заявив Вайльд. У перервах між лекціями Вайльд інтенсивно працював. Там само, у США, він видав мелодраму «Віра, або Нігілісти» (1882), де втілені бунтарські настрої молодого письменника, а також віршовану трагедію «Герцогиня Падуанська» (1883). У своїх мандрах видатний ірландець не забув заїхати до Кемдена, де тоді мешкав уже старий Волт Вітмен. Цю зустріч Оскар Вайльд оцінив так: «Я прийшов туди як поет, щоб поспілкуватися з поетом». Великий американець зустрів його в зношеному халаті й запросив до кімнати, захаращеної старими газетами та журналами. Не знайшовши вільного стільця, Вайльд так і залишився стояти. А потім Вітменова невістка пригостила його вином із бузини. Згодом Вайльд скаже: «Якби це був навіть оцет, я випив би його без вагань, так я схиляюся перед великим стариганом». Загалом же Оскар Вайльд мав в Америці шалений успіх, недаремно ж він жартівливо (і не без звичного для нього парадокса) похвалився своєму давньому знайомому: «Америку я вже цивілізував — залишились лише небеса!». Після повернення з Америки він ненадовго завітав до Лондона, а потім поїхав до Парижа. Там він був визнаний найяскравішими діячами світової літератури: Полем Верленом, Емілем Золя, Віктором Гюго, Стефаном Малларме. У особистому житті Вайльда також відбулися зміни: він одружився і став батьком двох синів. У 1886 р. побачили світ оповідання письменника, пізніше — казки. В Англії людина, яка двічі на тиждень не просторікує на моральні теми перед великою аморальною аудиторією, не може вважатися серйозним політиком. Важко уявити тогочасний лондонський вищий світ без блискучих монологів Вайльда. Радше саме вони привертають увагу до його книжок, а не навпаки. Про нього казали: «Якщо коли-небудь на світі жила людина, що говорила, як боги, — то це Оскар Вайльд». А ось успіхом головної книги його життя «Портрет Доріана Грея» він не міг похвалитися. Справжнє визнання і неабиякі гроші принесли письменникові комедії, які йшли з незмінними аншлагами не лише в Англії, а й в Америці. Оскар Вайльд зробив відчутний внесок в оновлення англійського театру другої половини XIX ст. У театральному мистецтві відчувався певний застій, тож Вайльд, сказати б, узяв на себе непросту роль оновлювача драматургії, змістивши акцент драми від легкої розважальності в бік порушення важливих життєвих проблем (згодом цю саму тенденцію блискуче продовжить його видатний земляк, теж майстер парадокса Джордж Бернард Шоу, розробник так званої драми-дискусії). У комедіях «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Як важливо бути серйозним» (постановка — 1895, друк — 1899), а особливо найвідомішій з-поміж них — «Ідеальний чоловік» (1895) Оскар Вайльд неперевершено висміяв міщанську вікторіанську мораль, а також фальш і нікчемність «вищого світу». Зокрема, в комедії «Ідеальний чоловік» авантюристка місіс Чівлі шантажує помічника міністра іноземних справ аристократа Роберта Чільтерна, який надзвичайно пишається своєю незаплямованою репутацією. Однак згодом виявляється, що він зробив кар’єру, продавши державну таємницю і отримавши таким чином стартовий капітал. Аж раптом у житті Оскара Вайльда все пішло шкереберть. Восени 1891 р. письменник познайомився з лордом Альфредом Брюсом Дугласом. Їхня дружба, марнотратство не подобалися Альфредовому батьку лорду Квінсборрі. Він вимагав припинити стосунки і написав Вайльду образливого листа. Вайльд — не без тиску Альфреда — подав до суду, однак справу виграв лорд Квінсберрі. Найближче оточення радило письменнику виїхати з країни, але той залишився в Англії. Під час процесу Вайльд утратив усе: театри зняли з репертуару його п’єси, сини вимушені були залишити школу, кредитори розтяглії його майно. Вирок — два роки в’язниці і важкі роботи — юрба, що зібралася біля дверей суду, зустріла захоплено. Ці два роки для Вайльда були жахливими: голод, знущання та приниження були невід’ємною частиною тюремного життя. До того ж умови в’язниці та байдужість тамтешніх лікарів не дали змоги приборкати прогресуючу хворобу вуха, що супроводжувалася болем і загрожувала глухотою (згодом Вайльд напише про це в листі до англійських урядовців). 19 травня 1897 р. письменника звільнили, виплативши йому, мов на посміх, зароблені ним півсоверена. Друзі зібрали близько 800 фунтів. Якби Вайльд міг повернутися до повномасштабної літературної діяльності, цього було б досить. Проте в такому морально-психологічному стані він спромігся лише на своєрідну сповідь — «Баладу Редінзької в’язниці», надруковану спочатку анонімно, та ще на листи про жорстокість режиму в англійських в’язницях. Його сповідь «De Profundis» було опубліковано вже посмертно (1905). Через фінансову скруту письменник погодився на допомогу колишньої дружини, яка змінила прізвище і над усе боялася, щоб ніхто не дізнався про її стосунки з Оскаром. Адже коли їхній старший син випадково прочитав газети зі звітами про батьків процес, він різко замкнувся в собі, і відтоді ніхто вже не бачив посмішки на його обличчі. Після виходу з в’язниці Вайльд теж змінив прізвище і став називати себе Себастьяном Мельмотом (саме таке ім’я мав герой найвідомішого твору його прадіда Ч. Р. Метьюріна — «Мельмот Блукач»). Адже Вайльд насправді став блукачем — принаймні помер він не на батьківщині. Наостанок життя приготувало письменникові гіркий смертельний «парадокс» — син провідного отолога Великої Британії помер саме від хвороби вуха. Останні роки життя Вайльд не покидав Парижа, живучи там на гроші своїх друзів. Навіть помираючи (це сталося 30 листопада 1900 р.), він залишився творцем блискучих афоризмів: «Я помираю, як і жив: не по кишені. ». Гіркою іронією пролунали останні слова О. Вайльда перед смертю. «Принц Парадокс» помирав у кімнаті з потворними шпалерами. Розуміючи, що йому лишилося жити кілька хвилин, промовив: «Вбивче забарвлення!

Одному з нас доведеться звідси піти». На письменників-декадентів в Англії дуже сильно вплинув викладач Оксфордського університету Волтер Пейтер і його праці (1867—1868), де він стверджував, що треба жити, неухильно дотримуючись ідеалу краси. Невипадково О. Вайльд називав їх «святим письмом Краси». Художники й письменники, прибічники естетичного руху, вважали, що мистецтво має приносити людям вишукане задоволення, але аж ніяк не повчати їх. На думку естетів, мистецтво не має жодної дидактичної мети, а єдина вимога до нього — бути прекрасним. Естети розвинули культ краси, вважаючи її основним чинником у мистецтві. Вони проголосили, що життя має наслідувати мистецтво. Природа порівняно з мистецтвом здавалася їм грубим матеріалом, і її дизайн був аж ніяк не досконалим. Головними рисами руху були навіювання (на відміну від твердження), чуттєвість, інтенсивне використання символів, а також синестетичних ефектів (наприклад, відповідностей між словами, кольорами й музикою). Роман «Портрет Доріана Грея» своєю довершеністю нагадує витончені твори мистецтва — еллінську амфору або японську вазу. З-поміж усіх творів Вайльда постулати естетизму найповніше втілені саме в цьому творі. Підкреслено парадоксальна «Передмова» готує читачів до сприйняття книги, немов закликаючи не шукати в ній нічого, окрім того, що лежить на поверхні. Вона вміщує 25 афоризмів, зміст яких розкривається в романі, але не однозначно і не прямо. Взагалі варто зауважити, що в романах наприкінці XIX ст. традиційно велику роль відіграє певна ідея, а образи втілюють той чи той її аспект. Це ми спостерігали в реалістичному романі — ця сама тенденція зберігається і в романі О. Вайльда. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його натурник Доріан Грей є носіями якоїсь своєї ідеї, яку вони втілюють у життя. Сторінка «Щомісячного журналу Ліппінкотта» (липневий номер 1890 р.), де вперше опубліковано роман Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея» Лорд Генрі, як витончений естет, розуміється на красі й перетворює її на джерело насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеологом естетизму. Цей образ іноді трактують як образ змія-спокусника, оскільки його слова Доріан сприймає як програму дій, реалізує їх на практиці і поширює серед «золотої молоді». І справді, моральне падіння Доріана відбувається під безпосереднім керівництвом лорда Генрі, людини непересічної, яка озвучує деякі з власних парадоксальних суджень письменника. Вайльд цінує передусім гру розуму, чи не тому й холодний цинік лорд Генрі цікавиться не пошуком істини, а прагненням до блискучої фрази: «Він грав думкою й ставав зарозумілий. Він підкидав її в повітря й перевертав її, випускав її з рук і знову ловив, прикрашав її райдужними фарбами фантазії й окриляв парадоксами». Безумовно, багато чого зі сказаного лордом Генрі вражає уяву читача, оскільки контрастує з усталеними уявленнями, адже його мислення є неповторним і неординарним: Проте водночас лорда Генрі навряд чи можна вважати й таким собі холодним експериментатором, оскільки він передбачає наслідки і навіть чесно попереджає про них Доріана. Утім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, тож і в житті, і в смерті шукає лише красу. За словами Голуорда, цинізм лорда Генрі — це лише поза, оскільки він лише говорить аморальні речі, проте ніколи не чинить аморального в реальному житті («Ти ніколи не кажеш нічого морального і ніколи не робиш нічого неморального»). Але є ситуації, коли позиція відстороненого спостерігача є аморальнішою, ніж позиція активного носія зла. Лорд Генрі — ідеолог Краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики. Творцями прекрасного («Митець — творець прекрасного») є Безіл Голуорд та актриса Сібіл Вейн. Вони втілюють ідею самовідданого служіння високому мистецтву. Високе «мистецтво брехні» (О. Вайльд) приховує їхні особистості. Наближення ж до правди життя веде обох до загибелі, спочатку творчої, згодом — фізичної. Прикметно, що причиною смерті обох є Доріан. У романі О. Вайльда життя в буквальному сенсі наслідує мистецтво. Так, утілюючи на сцені образ закоханої героїні Шекспіра, Сібіл покохала сама і, як її героїня, загинула від нещасливого кохання. Натомість наслідуючи життя (своє кохання до Доріана) на сцені, юна актриса всіх своєю грою розчаровує. Наслідуючи життя, Голуорд створює дедалі гірші полотна. Лише з позиції «мистецтва для мистецтва» він творить шедевр — портрет Доріана. Для нього краса і доброта, естетичне й етичне є неподільними явищами. Це стан душі: людина з почуттям прекрасного не може бути аморальною, отже, не потребує моралізаторських повчань. Мабуть, тому він і не повчає та не засуджує Доріана, а лише закликає його до покаяння (щоправда, при цьому гине). Доріан Грей ототожнює себе з портретом — витвором мистецтва. Спроба поставити себе над мораллю веде його до морального падіння, а намагання мати користь (чуттєву насолоду) від Краси веде до спотворення його портрета. На полотні дивовижним чином викарбовується його справжнє обличчя. Пияцтво, розпуста, наркотики, спілкування з покидьками суспільства приносять йому дедалі більше насолоди, відтісняючи милування красою на задній план. Доріан Грей доводить ідею лорда Генрі до логічного завершення або ж до абсурду. Якщо естет Воттон особисто не чинить нічого аморального (адже, на його думку, «кожен злочин — вульгарний, так само як і кожна вульгарність — злочин»), то життя його послідовника Доріана Грея постає ланцюжком аморальних вчинків, які різко контрастують із його ангельською зовнішністю. Центральним образом роману є портрет головного героя. Це своєрідна метафора душі Доріана. Цей фантастичний образ якраз і є найреальнішим, а лють героя, який не може примиритися з його змінами, є люттю Калібана 1, який впізнав себе справжнього в зображеному (див. афоризм із передмови: «Ненависть XIX ст. до реалізму — це лють Калібана, що побачив свою подобу в дзеркалі» та «Ненависть XIX ст. до романтизму — це лють Калібана, що не побачив своєї подоби в дзеркалі»). Цікавим є питання про те, чи несе людина, яка провокує злочин, але сама його не чинить, відповідальність за злодіяння, вчинені іншими під впливом її слів? Лорд Генрі сам не чинить злочинів, однак Доріан Грей під впливом його ідей стає злочинцем. Схожі думки викликає роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара», де Родіона Раскольникова до вбивства лихварки певною мірою підштовхує розмова в трактирі між студентом і офіцером. Коли студент сказав, що можна вбити стару, його співрозмовник ставить питання руба: «От ти тепер говориш і ораторствуєш, а скажи ти мені: сам ти уб’єш ту стару чи ні? — Звичайно, ні! Я для справедливості. Та й не в мені тут справа. — А як на мене, коли сам ти не наважуєшся, то тут і немає ніякої справедливості!». «Поза» героя стає його життєвою позицією. За зовнішністю Доріана не видно набутого ним досвіду, він виглядає навіть дещо штучно. Зовнішнє немов «відривається» від внутрішнього. Порожня краса гине, знищуючи саму себе, а портрет (мистецтво), який наслідував життя (вчинки героя) вцілів, утверджуючи вічність Прекрасного. Так дещо парадоксально завершив роман Вайльд, який один із етичних уроків твору вбачав у тому, що «караються і надужиття і самозречення». Сучасники роман «Портрет Доріана Грея» переважно сприймали як проповідь естетського імморалізму 1 ; у цьому ж твір звинуватила й тогочасна критика. Вайльду часто закидали те, що він ставить красу вище за моральність. Однак об’єктивний зміст роману спростовує це твердження. 1 Імморалізм — заперечення принципів і приписів моралі. Відносний імморалізм заперечує закони й приписи моралі, які мають значення в конкретній ситуації і в певному культурному середовищі; абсолютний імморалізм — це заперечення будь-яких моральних цінностей. Варто зауважити, що, прикрасивши проповідь імморалізму, вкладену в уста лорда Генрі, всім блиском свого стилю, Вайльд водночас вважає, що культ краси і жага насолод не повинні призводити до абсолютної відмови від моральності. Отже, начебто задекларований на початку твору войовничий естетичний імморалізм («Немає книжок моральних або неморальних. Є книжки добре написані або погано написані. Ото й усе») є в письменника лише вихідним положенням (а можливо, й своєрідним епатажем, засобом привернути увагу читача), водночас розвиток ідеї у його творах приводить до відновлення прав етики. Інакше кажучи, якщо Вайльд-теоретик шокує публіку імморальними фразами, то Вайльд-митець ці самі правила своїми творами, своєю письменницькою практикою і заперечує. Так, милуючись своїми героями — лордом Генрі або Доріаном, Вайльд усе-таки змушений (чи хоче) засудити їх. Історія життя й смерті Доріана Грея стає осудом гедонізму, морального нігілізму й індивідуалізму. «Невже я зовсім не маю серця?» — це запитання, яке не залишає сумнівів у тому, на чиєму боці симпатії автора (хоч і глибоко приховані під маскою естетської незворушності). У відповідь на 216 (!) надрукованих критичних відгуків Вайльд написав понад 10 відкритих листів до редакцій британських газет і журналів, пояснюючи, що ті, хто «не помітив» у романі моралі, є повними лицемірами, оскільки ця мораль полягає в тому, що «вбивати совість безкарно не можна». Намагаючись остаточно покінчити з докорами сумління, своєрідним матеріальним утіленням яких є портрет, герой убиває себе. Кінцевий висновок твору Вайльда, по суті, викладений у словах: «А між іншим, Доріане, яку користь має людина, здобувши цілий світ, а загубивши. свою власну душу. ». Оскар Вайльд виробив свій особливий «декоративний» стиль оповіді; він докладно, буквально смакуючи деталі, описує інтер’єр, одяг і зовнішність героїв, коштовності й прикраси, дерева та квіти. І все, що він зображує, як правило, є надзвичайно мальовничим, витонченим, вишуканим. У системі епітетів, порівнянь, метафор, що їх використовує Вайльд, панують квіти та мінерали. За це його іноді навіть називали «ботаніком і мінералогом» у літературі. Але дехто з дослідників уважає, що Вайльд радше був «квітникарем та ювеліром», адже квіти цікавили його лише після того, як садівники виростили їх на садовій клумбі, а мінерали — лише тоді, коли ювеліри перетворили їх на коштовне каміння. «Мистецтво вище за природу і не може її наслідувати», — стверджував письменник. Навпаки, це природа повинна прагнути до наслідування мистецтва, тому кров має нагадувати рубін, синє небо — сапфір, а зелена трава — смарагд, і аж ніяк не навпаки. З одного боку, велика увага до впливу на сприйняття читача (розмаїтість і поєднання звуків, кольорів, запахів), прагнення вразити його споріднювали стиль Вайльда з творчою манерою імпресіоністів. Проте, на відміну від імпресіоністів, у творах Вайльда немає розчинення предметності в потоці вражень («імпресій»). За всієї всій барвистості стилю творам Вайльда притаманні ясність, замкнутість, відточеність форми предмета, який не розпливається, зберігаючи ясну чіткість контурів. Тож, наприклад, казки Вайльда зробили хрестоматійними не в останню чергу простота, логічна точність і ясність мовного оформлення. У творах О. Вайльда основним об’єктом опису є не природа чи людина, а передовсім барвистий світ речей, найчастіше інтер’єр чи натюрморт: коштовні камені, меблі, тканини тощо. Навіть природа в нього стає, сказати б, «штучною», «обробленою», частиною того ж таки інтер’єру. Прагнення до мальовничої багатобарвності зумовлює тяжіння Вайльда до східної екзотики й навіть казковості. Для стилістики письменника характерні мальовничі розгорнуті порівняння, часто деталізовані. Вайльд у прагненні вишуканих відчуттів перетворює логіку мислення на певну естетичну гру, віддаючи перевагу формі відточених афоризмів, разючих парадоксів, оксюморонів. Тому головну цінність має не стільки істинність думки, скільки гострота її втілення, гра слів, надлишок образності, побічних змістів, і все це притаманне його афоризмам. Парадокси Вайльда покликані відтінити суперечність між зовнішньою й внутрішньою сторонами зображуваного ним лицемірного великосвітського середовища. Але водночас їхнє призначення значно ширше — це ще й демонстрація антиномічності, суперечливості людського розуму й знання, умовності й відносності усталених понять. Оксюморон (оксиморон) (від латин. oxymoron — «нісенітниця») — стилістична фігура, що поєднує протилежні за змістом, контрастні поняття, які спільно дають неочікувану смислову єдність. Наприклад, «живий труп», «сумна радість» тощо. 4. Зазвичай читачі не надто серйозно ставляться до авторських передмов. Яку роль виконує передмова в «Портреті Доріана Грея»? Чи зміниться філософія роману, якщо відмовитися від передмови? 5. «Портрет Доріана Грея» поділено на дві симетричні частини. Знайдіть у кожній із них спільні сюжетні ходи й знакові події. Яку роль вони відіграють у романі?

6. Яку роль у творі відіграє фантастичний елемент?

Що вас дивує більше: містичні властивості портрета чи реакція оточення на незмінну красу Доріана Грея? 9. Знайдіть сцени, де відбувається якась дія; описані події або щось характеризується; сцени-діалоги. Які з них переважають у тексті роману?

16. Як би склалося життя Сібіл і Доріана, якби дівчина не померла, а Доріан, як і збирався, помітивши перші зміни на портреті, одружився з нею?

20. Великий вплив на погляди й поведінку Доріана мала книжка, подарована лордом Генрі. Чи можемо ми услід за О. Вайльдом стверджувати, що «немає книжок моральних або неморальних. Є книжки добре написані або погано написані. Ото й усе». 22. Що довело Доріана до трагічного фіналу: вседозволеність, згубний вплив теорій лорда Генрі чи особисті риси характеру? Відповідь аргументуйте. 25. Чи згодні ви з О. Вайльдом, що краса лежить по той бік добра і зла, а від мистецтва немає жодної користі?

Відповідь аргументуйте. 26. Оскар Вайльд визначив моральний зміст свого роману як заперечення крайнощів і зловживань будь-чим. Чи згодні ви з думкою автора? 27. Напишіть за романом Вайльда «Портрет Доріана Грея» твір на одну з тем: «Чи треба дбати про красу душі?»; «Чи винен Доріан Грей у смерті Сібіл і Джеймса Вейнів?»; «Хто винен у загибелі Доріана Грея?». У першій частині роману розповідається, що Доріан слухав оперу Ріхарда Вагнера «Лоенгрін», у другій — що він захоплюється «Тангейзером» Вагнера. Чи мають ці деталі якесь символічне значення для розуміння того, що відбулося з головним героєм?

Чому «йому чулося в увертюрі до цього величного твору (“Тангейзера”) відбиття трагедії його власної душі»?

Про яку трагедію йдеться?

Для довідки: Лоенгрін — загадковий ідеальний рицар, який спустився з неба, щоб врятувати юну дівчину, яку після смерті батька сусід примушував до заміжжя. Тангейзер — рицар, що багато грішив, а наприкінці життя пішов за спокутою до Папи Римського. Папа відмовився відпустити гріхи, сказавши, що скоріше посох зазеленіє у його руках, ніж Бог відпустить гріхи Тангейзеру. Після цих слів посох Папи зазеленів молодими листочками. Перша спроба перекладу роману «Портрет Доріана Грея» українською мовою належить Валер’яну Підмогильному, який працював над ним під час заслання на Соловках. Слід рукопису загубився, адже 1937 р. письменника розстріляли. Наміри видати в 1930-ті рр. роман у перекладі українською були невдалими. Перше видання українською з’явилося 1968 р. завдяки зусиллям Ростислава Доценка. Здійснений ним переклад став «найбільшою подією української вайлдіани» (Максим Стріха) і здобув високу оцінку в літературному та перекладацькому середовищі. Останнім часом побачили світ переклади Олени Ломакіної (2015) та Миколи Дмитренка (2017). Життя Ростислава Івановича Доценка (1931—2012) — яскравий приклад подвижницького служіння Україні. Двадцятидворічного юнака прямо зі студентської лави забрали до в’язниці і засудили як українського буржуазного націоналіста. Однак табір не зламав мужнього українця. В ув’язненні він став активним учасником підпільної молодіжної спілки, після викриття якої Р. Доценка засудили до страти. На щастя, саме в цей час відмінили смертну кару, тож Ростиславу Івановичу її замінили на додаткові сім років таборів. Як згадував Р. Доценко, «з мордовських конопель несподівано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво, де радо познайомився з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Аллою Горською та багатьма-багатьма іншими непересічними особистостями тих явно відродженських років». Особливу роль у розвитку тогочасного українського мистецтва відігравав художній переклад, адже його матеріалом була жива українська мова. Тож фактично україномовні переклади сприяли формуванню національної ідеї та розвиткові самобутньої національної культури. Влада це добре розуміла. «Доктор Серафікус» образи. «Доктор Серафікус» образи. Образ Комахи-Серафікуса. У центрі роману амбівалентний Образ Комахи-Серафікуса, який відзначається феноменальною пам’яттю, та часто цей інтелектуал навіть забуває, куди йде. Фактично в суспільстві немає запиту на його інтелект. І від цього в нього тиха істерія, неврастенічний страх до людей, самотність і нудьга. Він є героєм відчуженим і приреченим жити в абсурдному світі. Василь Хрисанфович Комаха головний герой «Доктор Серафікус», є значною мірою проекцією особистості самого письменника: він – ерудований інтелігент раціоналістичного складу, вчений, абсолютно міська людина, яка високо цінує комфорт. Друзі називають його Доктором Серафікусом, за дивакувату вдачу, несхожість на інших, відчуженість, аскетичну самотність, цілковиту відірваність від дійсності, а також за цнотливість переконань. Зв’язки Доктора Серафікуса з навколишнім світом дуже слабкі, він немовби знаходиться поза ним, підтримує лише найнеобхідніші контакти. Події ХХ століття призвели до того, що люди, мешкаючи в одному будинку, у сусідніх квартирах, можуть бути незнайомими й навіть не вітатись при зустрічі: «два метри, що відокремлювали двері їх кімнат, лишалися віддаленіші від усіх віддаленостей» Професор Комаха живе сам по собі, без сім’ї, дітей, майже без друзів, він уникає людей, бо після спілкування з ними «повертається додому менше людиною», але від такого самотнього існування чоловік не отримує задоволення, лише відчуває пригнічення й дискомфорт. Знайомство Вер із Серафікусом, на мою думку, є кульмінацією роману. Саме в їхніх діалогах відчуваються панівні дискусії тих років. Розсердившись, Серафікус говорить про свою серафічність, про те, що він надто слабкий, щоб витримати, одружившись, себе самого: «Я не хочу мати тієї жінки або ж тієї. Я хочу всіх». Автор уточнює, що Комаха пишається своєю самотністю, що кабінетну замкненість він підносить до філософської теорії абсурдності, наприклад, коли хоче мати дитину від себе самого. Абсурдний світ породжує абсурдну теорію. Людина, ставши іграшкою своєї долі, грає сама з собою. Комаха таким і був, «мандрував в уявленій країні необов’язкових вражень», а будинки, хмари збиралися у звуки ненаписаного оркестру. Парадокс виявляється в тому, що Комасі автор протиставляє Ірцю, маленьку дівчинку, для якої кожен день і кожна мить сповнена відкриттів, яка вміє щиро всьому дивуватися і радіти. На прикладі стосунків Серафікуса й Ірці. Домонтович демонструє першу модель стосунків, так звану «шлюбну угоду» між професором і дівчинкою, яка прагнула стати «комашиною мамою». Головний герой має власний погляд на кохання і стосунки з протилежною статтю: жіноча врода завжди хвилювала Василя Хрисанфовича, але він «ніколи не претендував на те, щоб володіти вродою в живому тілі жінки». Доктор Серафікус виступає проти ставлення до жінки як до сексуального об’єкту, вважає, що від споглядання жіночої вроди можна отримувати естетичне задоволення, як від поезії, музики, живопису. Він не знає чи варте кохання того, щоб його переживати, взагалі, чи може людина ХХ ст. дозволити собі кохати: «Для людини скромної й ніякової, до того ж переобтяженої працею, семінарами, лекціями, громадськими навантаженнями, засіданнями предметових комісій, науковими доповідями, правленнями корект, кохати жінку – це, власне, практично майже зовсім нездійсненна річ» Саме тому Роман доктора Серафікуса з Таїсією Павлівною був напіввигаданою й непевною історією, в якій було багато серафічного й ілюзорного. Вони тривалий час були сусідами, але залишалися незнайомими й чужими людьми, Комаха навіть не міг вирішити чи треба йому вітатися з сусідкою. Але з того дня, як Тася зайшла до нього в гості й запропонувала поїхати разом за місто, в ньому прокинулось почуття якихось прав на неї, можливостей і обов’язків: «Це ж він, а не хто інший, міг би сидіти з нею удвох увечері на канапі, читаючи книжки або ж так про щось розмовляючи, це він міг би повертатися з нею з театру» Так, він створює вигаданий роман, але водночас, уявляючи сам факт інтимних стосунків, не може змиритися, що може бути їхнім учасником: це не для нього, бо «як не приваблива вечірня тиша, ласкава стисненість рук, відчуте тепло жіночого обличчя, та ще привабливіша можливість працювати в себе в кімнаті, й щоб ніхто не заважав праці». Тобто Комаха не згоден пожертвувати своїм внутрішнім спокоєм, налагодженим, влаштованим, монотонним, розміреним і розпланованим життям заради жінки і такого сумнівного почуття як кохання. Тому він зберігає своє почуття «цнотливим, простим і ніжним протягом років». Такими ж серафічними були й Стосунки Корвина з Танею Беренс : «моя тодішня закоханість у наречену здається мені тепер смішною вигадкою, моя цнотлива серафічна стриманість у ставленні до дівчини – недоречним курйозом». Образ Вер Ельснер. Для Тані смисл життя полягає лише в тому, щоб знайти собі чоловіка, мати дітей і «домашнє вогнище»; письменник протиставляє їй Вер Ельснер, яка протестує проти суспільних традицій, норм моралі, буденщини і міщанства: «Вер ненавиділа інтелігенцію, парляментаризм, лібералізм, слова про поступ, прогрес, еволюціонізм, ідеали добра й гуманістичної добрости», тобто вона заперечує все те, що було на часі, чим захоплювалися й про що говорили, вона намагається виокремитися з натовпу, довести свою унікальність. Головною потребою для цієї жінки стає власна незалежність, здатність себе утримувати, самоствердження; вона інтелектуально розвинена й духовно активна, а тому віддає перевагу свободі, самореалізації в житті. Їй імпонував максималізм революції і заклик перебудувати світ, але вона швидко зневірюється в цих ідеях. Нове її бажання – прагнення власного становлення й формування себе як неповторної індивідуальності. Щоб збагнути і ствердити абсурд епохи «Вер пов’язала голову хусточкою й пішла працювати на фабрику. Вона працювала коло верстату й перекладала Верлена». Усі її вчинки – це бунт проти традицій: «Вер тільки тому й вступила до студії (при курбасівському «Молодому театрі»), що була жінкою». Вона бунтує і проти прагнення людей до слави: «задовольнилася з перших успіхів і перших визнань», бо «Вер усвідомлювала, що культ естетного пасивного формалізму, одірваного від життя й сучасності, відходив у минуле». Вона стверджує, що слава і визнання не варті того, щоб прагнути їх досягнути, не варті затрачених зусиль. Навіть шлюб став для неї з одного боку виходом з абсурду: «Вона вийшла за нього тільки з почуття втоми й байдужості, тому, що це створювало для неї якийсь вихід», а з іншого – бунтом проти узвичаєного погляду на шлюб: «Це був один із сучасних шлюбів, коли жінка жила в одному місті, а чоловік в іншому. … Вони не приятелювали з чоловіком, але й не ворогували; були одночасно одружені, байдужі й чужі». Вер прагнула жити на власні кошти, тому, добре володіючи англійською, займалася перекладацькою діяльністю, цим самим стверджуючи право жінки на інтелектуальне повноцінне самостійне життя. У неї свій погляд на кохання і стосунки між чоловіком і жінкою: » – Чи не все одно для вас, з ким ви задоволите своє бажання, а для мене – з ким я? Ви й я, ми кохали позавчора, вчора, а, може, ще й сьогодні перед тим, як зустрітись». Подекуди її слова звучать в унісон з думками Корвина: «Закоханий?… Це слово не має жодного сенсу. Кохань багато, і прагнень ще більше», «Тепер я дозволяю коханню приймати всі можливі випадкові форми. У своєму поводженні з жінками я наслідую фра Філіппа Ліппі: зустрівши жінку, що йому була до вподоби, він робив спробу покохати її, і, коли йому не щастило задовольнити своє бажання, він малював її портрет». Вер перетворила стосунки між чоловіком і жінкою на своєрідний експеримент: «Навіщо поспішати, коли все вирішено наперед? Кінець роману може бути небайдужим лише тоді, коли його обернути на початок кохання». І ці слова змушують замислитися: чим же закінчується кохання?

Затихають пристрасті, стихає сексуальне бажання, приходить збайдужіння, кохання перетворюється на звичку. «Коли й є будь-які рештки кохання, то тільки ті, що притаманні звичці. Тільки звичка, та ще млявість і байдужість не дають повстати проти колишнього кохання й обернути його в ненависть…». То чи можливо так побудувати стосунки, щоб цього не сталося?

Щоб кохання не обернулося в буденність: «Кохання – символ нашої нудьги. Слід ретельно уникати, щоб, ховаючись від нудьги в коханні, не обернути самого кохання на нудьгу». Вер одразу передбачила розвиток стосунків з Корвиним: цей зв’язок став би банальним і звичайним романом, який закінчиться як тільки вони обоє задовольнять своє бажання і стихнуть пристрасті. І тому вона одразу відмовляється від цього роману, її зацікавив Комаха своєю неординарністю, своєрідністю, несексуальністю, несхожістю на інших. Спочатку її цікавить його дивна поведінка, вона сприймає їхні стосунки як гру, як експеримент; її інтригують роздуми Серафікуса про кохання, але як будь-якій жінці їй хочеться, щоб її бажали, прагнули її прихильності: «Вер сподобалася надзвичайність і своєрідність Серафікусових думок про кохання, – все це було ефектно, парадоксально й риторично, – але вона була зовсім незадоволена з його поводження. Вер була певна, що вся Серафікусова розмова була скерована лише на те, щоб мати привід поцілувати її». Урешті «серафічність кохання Серафікусового переважала міру її терплячості». Життєва поведінка Серафікуса є підтвердженням його філософської концепції, у той же час як у Вер слова і бажання дещо розходяться: вона пропагує вільне кохання, позбавлене умовностей і обмежень, вона протестує проти банальності в коханні, її захоплює непередбачуваність і неординарність Комахи, але в той же час вся її сутність прагне кохання, вона хоче, щоб він поводився з нею так, як зазвичай поводяться чоловіки з жінками, які їм подобаються. Тому поведінка Серафікуса її інтригує, але в той же час бентежить і нервує. Не дочекавшись бажаної реакції від Комахи, вона знову звертається до Корвина, який бачив в ній перш за все жінку, об’єкт бажання. Урешті решт вона доходить висновку: «Є різні способи кохання: можна в коханні кохати лише себе, можна кохати своє кохання до жінки і можна, нарешті, кохати не себе й не своє кохання, а лише ту, яку кохаєш». Для Комахи кохання з Вер – це долучення до світу людей, вихід зі свого внутрішнього світу, але воно сповнене протиріч, а тому не дає йому заспокоєння: «Кохання до Вер було складним почуттям. Він вагався між протилежними настроями. Він прагнув кохання, але й прагнув кохання зректися. Внутрішня його сором’язлива ніяковість була поєднана з ніжним і тихим почуванням любовної вдячності, якоїсь літургічної лагідності» «Кохання він сприймав як обов’язок, накинений іззовні, якого він охоче уникнув би. Свій роман з Вер він ніс як тягар, як примус, зденервовану прикрість». «Доктор Серафікус» проблематика «Доктор Серафікус» розкриває проблеми особистості й суспільства, раціонального і чуттєвого, чоловічого і жіночого начал. У романі відчутний і сатирично-іронічнии струмінь. «Доктор Серафікус» проблематика У своєму творі Домонтбвич висвітлює одну з найболючіших проблем сучасності — Існування людини в суспільстві, раціональність чоловіка. Читать далее. «Доктор Серафікус» скорочено Роман. Домонтовича «Доктор Серафікус» відзначається новизною і динамізмом сюжету, віртуозністю й простотою оповіді. Твір розкриває проблеми особистості й суспільства, раціонального і чуттєвого, чоловічого і жіночого начал. Звісно якщо ви не встигаєте повністю прочитати роман, тоді ви можете читати Переказ. Читать далее. Образи Івана і Марічки як втілення ідеї незнищенності кохання Образи Івана і Марічки як втілення ідеї незнищенності кохання Повість «Тіні забутих предків» — твір глибоко сокровенний, це історія кохання Івана та Марічки, і, здавалось би, ця історія, на перший погляд, носить цілком пасторальний характер. Але поруч з героями живуть. Читать далее. «Герой нашого часу» жіночі образи «Герой нашого часу» жіночі образи — Бели, ундіни, княжни Мері, Віри повязані з головним героєм та розкривають його сутність. Характеристика жіночих образів роману Лермонтова «Герой нашого часу» наведена в цій статті. «Герой нашого часу» жіночі образи Образ Бели «Герой нашого. Читать далее. «Кар’єра Ругонів» жіночі образи «Кар’єра Ругонів» жіночі образи роману Золя — Аделаїда Фук, Фелісіте розкриті в цій статті. Образ М’єтти розкритий в попередній статті. «Кар’єра Ругонів» жіночі образи «Кар’єра Ругонів» образ Аделаїди Фук Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове захворювання. Рано повдовіла. Читать далее. «Тіні забутих предків» образи «Тіні забутих предків» головні герої повісті Коцюбинського вигадані автором, але живуть в уяві кожного читача. «Тіні забутих предків» образи Іван Палійчук — дев’ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах. Читать далее. «Князь Єремія Вишневецький» образи героїв «Князь Єремія Вишневецький» образи героїв та їх характеристика розкриті в цій статті. «Князь Єремія Вишневецький» характеристика героїв «Князь Єремія Вишневецький» образ Єремії Ярема (Єремія) Вишневецький — головний герой роману Івана Нечуя-Левицького, князь, історична постать, зрадник православної віри і свого народу. Читать далее. «Момент» Винниченко образи » Момент » — історія психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й назва — «Момент»). Головні герої. Читать далее. «Лісова пісня» образи Образи «Лісова пісня» Образи драми-феєрії «Лісова пісня» можна розглядати за двома класифікаціями: 1) образи фантастичних істот і образи людей; 2) позитивні і негативні образи. Перша класифікація значно простіша для розуміння, бо серед людських персонажів у творі лише Лукаш, його мати. Читать далее. «Місто» Підмогильний образи У цій статті ви знайдете Характеристику образу Степана Радченко та характеристику жіночих образів роману «Місто» «Місто» Підмогильний характеристика героїв Головні герої «Місто» Підмогильний: Степан Радченко — головний герой; Надійка — дівчина з села; Левко — студент; Ганнуся та Нюся —. Читать далее. «Тигролови» образи Образи роману «Тигролови» Мужні, вони уособлюють український народ, який намагалися знищити протягом багатьох століть. Герої роману «Тигролови»: Молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, родина Сірків — Денис Сірко, Сірчиха та їх діти Гриць та Наталка, майор НКВС Медвин. Характеристика образів «Тигролови». Читать далее. «Не щебечи, соловейку» образи-символи Образи-символи у вірші. Забіли «Не щебечи, соловейку» Віктор Забіла — поет-романтик, творчість якого, на жаль, майже невідома серед широкого загалу, адже його віршів збереглося дуже мало. Віктор Забіла був сином дрібного поміщика. Через матеріальну скруту він не мав змоги. Читать далее. «Земля» Кобилянська жіночі образи «Земля» Ольга Кобилянська жіночі образи Повість «Земля» Ольга Кобилянська присвятила своєму батькові Юліанові Кобилянському. Жіночі образи у повісті «Земля» виписані рукою справжнього майстра. Героїні твору різні, хоча й виросли в одному селі, в однакових соціальних умовах. Особливо яскраво різниця. Читать далее. «Звук павутинки» образи Головні герої «Звук павутинки» — Льонька, Ніна, Адам. Льонька «Звук павутинки» Льонька — сільський хлопчик, що має піти у третій клас. Він постійно щось вигадує, фантазує… Проте сказати «вигадує» навіть неправильно!

Ні, Льонька не вигадує, він бачить світ сповненим див. Читать далее. «Ромео і Джульєтта» образи «Ромео і Джульєтта» герої п’єси Шекспіра відомі на весь світ, а головні герої стали «вічними образами», що уособлюють силу і велич справжнього кохання. «Ромео і Джульєтта» образи Ромео Монтеккі — головний персонаж п’єси. З ним пов’язані всі смерті і події. Читать далее. «Кавказ» Шевченко образи Образи поеми » Кавказ » Шевченка — Прометей, Орел, Колонізатор та їх характеристика наведена в цій статті. «Кавказ» Шевченко характеристика образів «Кавказ» образ Прометея За давньогрецькими міфами Прометей — титан, який украв вогонь з Олімпу, де ним користувалися тільки боги. Читать далее. «Маклена Граса» образи «Маклена Граса» образи твору ми розглянемо в цій статті. «Маклена Граса» образи Головною героїнею «Маклена Граса» є тринадцятирічна дівчина-підліток. Вже в І дії дізнаємося, що Маклена – напівсирота (її мати померла при народженні другої дитини, сестри Христини). Зауважували також дублювання. Читать далее. «Земля» О. Кобилянська образи Повість Ольги Кобилянської «Земля» (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину. Читать далее. «Максим Гримач» образи Головні герої «Максим Гримач» Максим Гримач — батько, став багатим господарем, займаючись контрабандним перевезенням товарів. Катря — старша дочка, уже на виданні, але відмовляла всім женихам, бо таємно полюбила сміливого молодого кріпака Семена. Тетяна — менша дочка Семен — коханий. Читать далее. «Селена» Мушкетик образи «Селена» Мушкетик характеристика образів — Селени, Платона, Цар Діонісій Образ Селени ц Итатна характеристика Селена — це : «Кенефора. Ця дівчина носить корзину з священним начинням для жертвоприношення. …Несхитна охоронниця божих жертовників» Зовнішність Селени «…На лавиці насправді сиділа дівчина чи. Читать далее. «Микола Джеря» образи Мико Ла Джеря — соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького., присвячена Миколі Лисенку. «Микола Джеря» образи Головний герой повісті М. Джеря. Письменник вивів постать українського селянина-бунтаря Миколи Джері, людини волелюбної, невтомної, енергійної, високої моралі, глибокого, щирого почуття. Микола Джеря ненавидить гнобителів, протестує. Читать далее. «Поза межами болю» герої (образи) «Поза межами болю» — це хроніка передсмертних марень, прокльонів та спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану (як у справжніх солдат у них лишилися тільки прізвища). Герої «Поза межами болю » — українці Добровський та Оглядівський (сам автор). Читать далее. «По дорозі в казку» критика та образи Драма «По дорозі в Казку» безпосередньо перегукується з поемою І. Франка «Мойсей», де аналогом Казки виступає земля Ханаан. Ні Франковий, ні Олесів герої не потрапляють до омріяного краю. І все ж існують великі відмінності між цими творами. Мойсей виступає лише. Читать далее. «Кар’єра Ругонів» чоловічі образи «Кар’єра Ругонів» чоловічі образи роману Золя — Ежена, Арістида, Паскаля, маркіза де Карнавана розкриті в цій статті. Образ П’єра, Сільвера, Антуанна Розкритий в попередній статті. «Кар’єра Ругонів» чоловічі образи «Кар’єра Ругонів» образ Маккара Маккар — другий чоловік Аделаїди. Маккар був. Читать далее. «Тореадори з Васюківки» образи Яви і Павлуші «Тореадори з Васюківки» характеристика героїв — Яви і Павлуші з повісті. Нестайка наведена в цій статті. «Тореадори з Васюківки» характеристика Яви і Павлуші Головні герої «Тореадори з Васюківки» — Ява Рень і Павлуша Завгородній — звичайні школярі-підлітки, що мешкають. Читать далее. «Талант» Васильченко образи «Талант» Васильченко характеристика героїв У повісті. Васильченка «Талант» створена чітка система повнокровних образів, які підкреслюють головну думку: важко пробитися народному талантові, нелегко втілювати мрію у дійсність, але життя все ж краще за смерть. І ні за яких умов не. Читать далее. Загребельний «Диво» образи Образ Софії Київської виступає у творі і як реальна історична пам’ятка, і як художній символ сили, краси мистецтва, втілення людських рук та розуму, мистецького таланту. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для. Читать далее. «Доктор Фаустус» Томас Манн аналіз «Доктор Фаустус» Томас Манн аналіз Роман » Доктор Фаустус » створювався Томасом Манном в непростий час. Перші сторінки твори були написані в 1943 році, коли вже всім, навіть німцям, стала очевидною істина про крах нової національної ідеї, звироднілої у фашизм. Читать далее. «Intermezzo» образи «Intermezzo» — імпресіоністична новела М. Коцюбинського, написана в 1908 році. Новела складається з 11 частин, що пов’язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного. Читать далее. «Україна в огні» образи «Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям Другої світової війни, долі сільської родини та простих селян. «Україна в огні» головні герої — сильні, мужні, на їх долю випало багато випробувань. «Україна в огні» герої : Лаврін Запорожець, Тетяна. Читать далее. «Доктор Живаго» скорочено «Доктор Живаго» скорочено читати украънською Ви можете за 15 хвилин. Пастернак «Доктор Живаго» скорочено Після смерті матері Марії Миколаївни долею десятирічного Юри Живаго займається його дядько, Микола Миколайович Веденяпин. Батько хлопчика, промотавши мільйонний статок сім’ї, кинув їх ще до смерті. Читать далее. «Чорна рада» образи Усі Головні герої «Чорна рада» умовно поділяються на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби Руїни з одного боку і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва. «Чорна рада» образи роману До першої групи персонажів. Читать далее. Доріан Грей та Сібіл Вейн Розглянемо історію кохання Доріана й Сибіли Вейн з роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея». Історія кохання Доріана й Сибіли Вейн Доріан покохав не Сибілу, а те, що було втілено в її образі. Йому сподобалися Дездемона, Джульєтта та інші героїні, яких. Читать далее. «Доктор Живаго» короткий зміст «Доктор Живаго» Пастернак короткий зміст Юрій Живаго — головний герой, нащадок багатої родини, що заробила гроші на промислових, торгових і банківських операціях. Читачі пізнають Юрія на перших сторінках твору, як малого хлопчика на похороні його матері. Шлюб батьків не був. Читать далее. «Доктор Фаустус» короткий зміст » Доктор Фаустус » скорочено роман Т. Манна ви можете прочитати за 10 хвилин. «Доктор Фаустус» короткий зміст Автор починає розповідати про життя геніального музиканта Адріана Леверкюна кількома словами про свою особистість. Доктор філософії Серенус Цейтблом разом з героєм. Читать далее. «Доктор Фаустус» Томас Манн «Доктор Фаустус» — роман Томаса Манна, розпочатий в 1943 році і опублікований 4 роки потому з підзаголовком: «Життя німецького композитора Адріана Леверкюна, розказане його другом» (Das Leben des deutschen Tonsetzers Adrian Leverkühn, erzählt von einem Freunde). Сюжет «Доктор Фаустус» У. Читать далее. «Енеїда» образи троянців Образи троянців та їх характеристика у поемі «Енеїда» змальовані неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному планах. «Енеїда» характеристика троянців Риси характеру троянців: Позитивні: а) «міцні, як дуби»; б) відвага і хоробрість; в) дотепність і товариська щирість; г) відчайдушність і. Читать далее. «Пам’яті тридцяти» образи «Пам’яті тридцяти» образи Вірш » Пам’яті тридцяти » Павло Тичина присвятив загиблим захисникам української незалежності в бою під Кругами. Крути — невелика залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої 29 січня 1918 року відбувся бій сотні Першої військової школи. Читать далее. «Бажання» М. Семенко аналіз «Бажання» М. Семенко аналіз вірша М. Семенко — єдиний митець, який був п поетом, і теоретиком українського футуризму початку XX ст., представник авангардного мистецтва, М. Семенко вже на початку творчої діяльності виявив себе надзвичайно яскравою постаттю, а тому не вписувався. Читать далее. «Бажання» Семенко аналіз «Бажання» Семенко аналіз Вид лірики : вірш-медитація. Жанр : ліричний вірш. Провідний мотив. Ліричний герой вірша «Бажання» хоче перевернути світ із ніг на голову, і тоді, на його думку, все стане на свої місця: діти отримають зорі, а гарна дівчина. Читать далее.


знайомство сібіл вейн з доріаном відбулося

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

na podhvate слив архив

славянск донецкая область овечкина виктория васильевна

новый сайт знакомств для взрослых